Храм священномученика Климентія Шептицького
Знаходиться храм в центральній частині міста, на вулиці Максима Кривоноса, 1 (колишні польські назви вулиці — Архієпископська і Театинська), поблизу знаходиться Костел кармеліток босих.
Заснування та розбудова
Костел св. Казимира заснований для чернечого ордену реформаторів, які прибули до Львова з Перемишля у 1630 році за сприяння львівського старости Станіслава Мнішека і католицького архієпископа А. Прухніцького. Спочатку їх помістили у дерев’яному монастирі, побудованому на схилі замкової гори. Земельну ділянку для цього монастиря виділила воєводина руська Софія Данилович. Цього ж 1630 року архієпископ запросив до Львова реформаторів, а Катерина Даниловичева наказала збудувати для них монастир і костел» (Денис Зубрицький, «Хроніка міста Львова»).
Дерев’яний костел і монастир згорів під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького в 1648 році. Мурований костел побудували у 1656 році на кошти каштеляна кам’янецького Миколи Бігановського. Фундатор і його жінка Уршуля поховані в крипті, а їхні імена були написані на колонах при головному вівтарі. Костел посвятив архієпископ Ян Тарновський в 1664 році під назвою св. Казимира. Через кілька років закінчено також і будівництво монастиря.
В 1772 році в монастирі було 12 капеланів, 10 клєриків і 4 монахи. У 1714 році поруч з костелом Францішек Завадський заснував шпиталь сестер милосердя, який складався з двох корпусів, з’єднаних каплицею св. Францішка, трьох господарських будівель. Шпиталь дістав назву Святого Вінцента.
В 1783 році в результаті реформи цісаря Австрії Йосифа II монастир реформаторів скасували, а монастирські приміщення і костел з землями монастиря під Високим Замком (з фруктовим садом, посадками лісу, пасовиськом) віддали сестрам милосердя які поруч з шпиталем організували навчальний заклад для убогих сиріт та притулок для старців. Реформаторів перевели до костелу св. Михайла монастиря кармелітів босих.
У 1880 році за проектом Альфреда Камєньобродського споруджено нові будівлі шпиталю. Сиротинець, який провадили сестри Милосердя до 1939 року, прибрав назву Св. Казимира.
Ділянка, на якій сформувався протягом XVI-ХХст. ансамбль костелу св. Казимира, розмістилась на південному схилі Замкової гори, між Високим замком та міськими укріпленнями.
Замкова гора перейшла у власність міста згідно декрету імператора Йосифа II від 9 жовтня 1786 року. На планах з першої половини XIX ст. вона позначена як Піскова гора (Sandberg), оскільки місто використовувало її як копальню піску і каменю для будівництва. Тому з ініціативи губерніального радника графа Лажанського спільними зусиллями влади і міщан почали впорядковувати схили в 1839 р. Бенедикт Грегорович, керівник праць описує у своїх спогадах ці роботи: «Праці і труднощів було багато, оскільки на гору мусили возити землю і воду, щоб дерева прийнялися. Незважаючи на це, часто дощі змивали і зсували кількатижневу працю, тому для захисту дерев робили плетні, однак і вони часто зсувалися. Витривала праця перемогла усі перешкоди, як тільки дерева запустили коріння». Вирощували саджанці на місці пізніше збудованого палацу архієпископів на сучасній вулиці Винниченка, 32.
Територія пам’ятки з півночі межує зі схилом Замкової гори, а точніше костел св. Казимира і монастир збудовані на схилі гори, де також знаходився Цісарсько-Королівський склад пороху №1 та сторожка. Для будівництва шпиталю та впорядкування території терен було розрівняно, утворено розлогу терасу, на якій, окрім будови монастиря, насаджено згодом кватерові сади, які не збереглися.
Архітектура
Основні будівлі – костел, монастир і шпиталь розташовані вздовж вулиці Кривоноса. Комплекс формує панораму міста з усіх видових точок і є однією з домінант в панорамі, що розкривається з нижньої тераси парку Високий замок. Комплекс костелу св. Казимира разом з палацом архієпископів та костелом Стрітення утворює унікальне архітектурне середовище різночасових та різностилевих споруд, що гармонійно поєднані між собою. Завдяки простору площі, якою завершується вулиця Винниченка, костел св. Казимира замикає перспективу вулиці. Комплекс є важливим формоутворюючим елементом Ансамблю історичного центру Львова.
Костел збудований в стилі бароко з каменю та цегли, однонавний з прямокутною апсидою. Головний фасад з високим фронтоном з кам’яними амфорами по краях та по центру. На фасаді є дві ніші з під втрачених скульптур. Дах двосхилий з бароковою сигнатурою. До головного входу була прибудована крипта з бароковим фронтоном. Рішення інтер’єру відповідає канонам будівництва костелів ордену реформаторів. Бічні стіни прорізані сліпою аркадою з трьох арок. Утворені таким чином пілястри переходять в підпружні арки склепіння і розділяють його на три прясла. Склепіння нави хрестове. Над головним входом влаштовано хори.
Будівля монастиря примикає до храму з південного заходу і складається з кількох блокованих великих об’ємів – триповерхова від подвір’я, двоповерхова – від вул. Кривоноса, покрита двосхилими дахами. Стіни – тиньковані, пофарбовані, поділені профільованими карнизами. Будівля формує внутрішній замкнений двір разом з будівлею костелу.
Поруч (на схід від храму) розташовано будівлю колишньої каплиці та шпиталь і дім убогих Св. Вінцента де Поля. Будівля колишньої каплиці – двоповерхова, з високими сутеренами. З боку головного входу влаштовано терасу з мурованим огородженням. Чільний фасад будівлі орієнтовано на захід. Фасад завершено фронтоном з вазами по боках та оздоблено плоскими пілястрами. На рівні другого поверху влаштовано аркову нішу для скульптури прикрашену ліпниною. Віконні прорізи фасадів – прямокутні та з арковим завершенням. Стіни фасадів поділені між поверхами профільованими карнизами. Над входами в навчальні корпуси влаштовано дашки. Поверхня стін фасадів двоповерхового об’єму будівлі, від вул. Кривоноса – рустована, виступаючі частини фасаду (у вигляді ризалітів) побудовані на рівні з мурованою огорожею. Так само як і між костелом та монастирським приміщенням в огорожу вбудовано прохідну навчального закладу. Площини фасадів завершені карнизами.
Будівля шпиталю та дому убогих поєднана з монастирськими будівлями дерев’яним заскленим переходом на рівні другого поверху. Будинок шпиталю - цегляний, двоповерховий. Поверхня фасаду на рівні першого поверху розшита під руст. Високий цоколь – рустований, з вікнами-продухами. Між першим та другим поверхами влаштовано профільований карниз. Віконні прорізи з профільованим обрамуванням.
Чільний фасад будинку завершено трикутним фронтоном. В арковій ніші тимпану фронтону розміщено скульптуру св. Вінцента з дітьми(автор А.Попель, 1910 р.) та два прямокутні віконця. Дах будинку чотирисхилий, покритий металевими листами.
Історичні згадки
На найстарішій гравюрі міста початку XVII століття, виконаній Гоґенберґом за рисунком італійського інженера Аврелія Пассароті (не пізніше від 1618 року), під горами Княжою, Замковою та Лева, на місці теперішнього ансамблю Храму лежать сільськогосподарські угіддя та виноградники. В напрямку улоговини між Княжою та Замковою горами проглядається чималий будинок. Однак, на гравюрі Й.Ф. Ґаффнера кінця XVIII ст. вже видно муровані костел з монастирем на просторій території, обнесеній муром.
На схематичному плані фортифікацій Яна Беренса (1672 р.) мури монастиря увійшли в цілісну систему оборони міста. На плані 1750 року міста Львова з передмістями до оточеної мурами ділянки зі сходу додалась так само оточена муром ділянка з будівлями, очевидно, шпиталю та дитячого сиротинця сестер Милосердя.
У путівнику по Львові, виданому в 1925 році, автор М. Орловіч описує інтер’єр храму «В сінях портрет і барокова епітафія Францішка Завадського (1745), фундатора прилеглого шпиталю сестер милосердя. На хорах портрети фундаторів і арц. Вижинського (1757). З пам’яток збереглася подушка мішальна, офірувала Станіславом Августом з адамашку гаптована сріблом. При шпиталю є малий костели св. Францішка з трьома вівтарями, зазвичай закритий».
Храм сьогодні
З 50-х років XX ст. будівлі сиротинця зайняла дитяча виправно-трудова колонія № 1 для неповнолітніх дівчат, яка містилася до 70-х років. В шпиталі Св. Вінценца було розміщено школу міліції. На місці саду на захід від монастиря влаштовано стадіон. Від 80-х років увесь комплекс сестер Милосердя використовувався Міністерством внутрішніх справ. Тепер тут навчальні корпуси Львівського державного університету внутрішніх справ. На Богоявлення 2008 року і в храмі відновилося богослужіння. Його було освячено, як храм Блаженного отця Климентія Шептицького. Сьогодні, завдяки зусиллям отця Себастьяна Дмитруха в храмі експонується частина великої колекції сакрального мистецтва.
Цікаві факти
У архівних матеріалах зберігся опис ходу будівництва дерев’яного монастирю та костелу св. Роха і Себастьяна. Гора, під якою розташовані ці будівлі, була високою і стрімкою, аж до міських фортифікацій, і її крутизна заважала спорудженню. Треба було вирівняти землю, а не вистачало робочої сили. Тоді отець Бонавентура, добрий проповідник і майбутній єгумен цього монастиря, у своїх проповідях обіцяв усім, хто долучиться до вирівнювання будівельного майданчика стільки заслуг перед Богом і громадою, скільки тачок ґрунту вони звезуть з гори. До роботи долучилося багато львів’ян, і в скорому часі гору вирівняли.
Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього
Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього красива пам’ятка архітектури з 400-літньою історією, яка знаходиться на одній із мальовничих територій Львівського державного університету внутрішніх справ.
Заснування та розбудова
Ще за княжих часів на березі річки Полтва було зведено дерев’яну вірменську церкву Святого Хреста. Її збудував за власні кошти вірменин Юрій Івашкевич. Перша згадка про храм датована 1590 р.
Храм будувався за межами оборонних мурів Львова ранньомодерної доби, на терені північного передмістя, і презентував тип фортифікованого приміського храму. Ділянка, на якій розташована церква, в княжі часи була частиною Підгороддя – найстарішої житлової частини Львова під княжим замком.
Храм було зруйновано пожежею у 1623 році. У 1629-1637 роках за фундаторства Сагака Агопсовича, багатого вірменського купця родом з Сучави, на місці дерев’яної споруди збудовано муровану церкву св. Хреста та монастирські приміщення.
У 1671 році завдяки старанням вірменського архієпископа Миколи Торосевича до Львова з Риму прибули монахи римо-католицькому ордену Театинців. У цьому ж році Торосевич передав частину монастирських келій отцям-театинцям, залишивши вірмено-католикам церкву і кладовище. В отриманих будівлях монастиря театинці відкрили власний конвікт (навчальний заклад), так звану «папську колегію» – духовну семінарію для навчання вірменської молоді.
Під час облоги міста турками у 1672 році церква і монастирські приміщення були сильно пошкоджені пожежею та були ґрунтовно перебудовані й оновлені.
З часом кількість учнів колегії настільки збільшилась, що у 1738 році театинці розпочали будівництво нового приміщення під Високим замком на вул. Кривоноса, 6. Водночас, у 1744 році проведено реконструкції церкви і монастирських приміщень (архітектор Бернард Меретин).
Після переселення до нової будівлі театинці у 1747 році продали монастир при церкві Св. Хреста монахам ордену Лазаристів, яких ще називали Місіонерами. У 1769 році місіонери зайняли також і церкву св. Хреста. Останнім вірменським священиком церкви був Габріель Вартанович.
Під час секуляризаційної реформи австрійського цісаря Йосифа ІІ у 1782 році орден місіонерів було скасовано і ченців-місіонерів виселили, а в колишньому монастирі влаштували спочатку шпиталь, а у 1824 році було збудовано казарми та гарнізонну військову тюрму, відому як Замарстинівська. Церкву Св. Хреста, яка була на подвір’ї колишнього монастиря, переобладнали на військову каплицю, а костел Св. Казимира (який знаходиться на території ЛьвДУВС по вул. Кривоноса, 1) перебудували на гарнізонний суд. Після того, як поруч збудували новий, так званий, Великий казармений корпус (тепер вул. Замарстинівська, 7), тут розмістили військовий суд із власною в’язницею.
За радянської влади в’язницю на вул. Замарстинівській, 9 найменували Тюрмою НКВС № 2, а каплицю закрили. 26 червня 1941 року, перед втечею енкаведистів зі Львова, в тюрмі відбулись масові розстріли арештантів – більша частина з понад півтисячі в’язнів були знищені тюремною вартою. Вранці 28 червня 1941 року після втечі тюремної варти львів’яни звільнили з камер 65 чоловіків та 5 жінок, яких не встигли знищити.
Архітектура
У плані, храм є однонавним, має видовжену півкруглу апсиду та прямокутний притвор. Будівля мурована з цегли та каменю, тинькована. Східний та західний фасади оздоблені фронтонами. Під масивним карнизом розміщено консольний фриз. Стрілчасті готичні вікна оформлені профільованими обрамленнями. Інтер’єр нави перекритий хрестовими склепіннями з розетками на перетині гуртів, збережено оригінальні кам’яні колони, стрілчаті арки, портали, склепіння. Довкола храму розташовані колишні монастирські будівлі. Костел є пам’яткою сакральної архітектури доби пізнього ренесансу, що зберегла окремі форми готики.
Храм сьогодні
Сьогодні Церква Воздвиження Чесного Хреста використовується почергово для богослужінь греко-католицькою та православною громадами м. Львова. А сама територія по вул. Замарстинівській, 9 належить Львівському державному університету внутрішніх справ. Тут знаходиться факультет №6 (юридичний) ЛьвДУВС.
Цікаві факти
Історія виникнення храму пов’язане з легендою. На місці церкви росло дерево в саду вірменина Юрія Івашкевича. Плід дерева при розтині нагадував хрест. На тому місці й було збудовано дерев’яну церкву св. Хреста.
З цією церквою зв'язаний бурхливий епізод із історії вірменської громади Львова XVII ст. С.Агопсович, не підтримував унію з Римом, а сповідував східний вірменський обряд. Тому у нього виникла суперечка з архієпископом-уніятом М.Торсовичем, який силоміць захопив святиню. В 1626 році до Львова приїхав вірменський «католикос» — патріарх Мельхіседек. Львівські вірмени не мали тоді єпископа, й старійшини вірменської громади вибирали собі кандидата на цю посаду самі. Але патріарх не прихилився до побажань громади й на своє власне рішення вибрав Миколу Торосевича, авторитет якого у вірмен був неоднозначний, оскільки за свідченнями неприхильної до нього частини вірмен Торосевич заставив церковне майно та жив з викраденою черницею Оленою.
Висвячення Торосевича на єпископа відбувалося таємно вночі в церкві св. Хреста. Але вірмени дізналися про це й підземною галереєю вдерлися до замкненої церкви, кинулися на патріарха й старалися видерти з його рук Торосевича. Однак патріарх уперся все ж таки висвятив свого кандидата. Пізніше на знак протесту вірмени вимастили портрет Торосевича багном та пробили гвіздком.
За свідченням противників заради збереження свого сану новий єпископ спробував отримати підтримку в короля, таємно пообіцявши прийняти унію з римським престолом і схилити до цього вірменську громаду. 6 травня 1629 року король затвердив обрання єпископом Торосевича. Вірмени подали протест до нового католікоса Мойсея, який для перевірки таємно послав до Львова єпископа Ісфахану Христофора. Той визнав Торосевича відступником і прокляв його. Вірмени не допускали його до своїх храмів, зневажали. У відповідь Торосевич 24 жовтня 1630 року прийняв католицьку віру та звернувся за підтримкою до короля та львівського магістрату. Католицьке духовенство не думало попускати Торосевичу його витівок. Олену відправили в дальній монастир, а Торосовича покликали до Риму, де вирішувалось питання про його подальшу долю. В подальшому Торосевич вів довгу боротьбу зі своїми вірними та врешті-решт прийняв церковну унію з Римом. У 1638 році цією справою займався навіть польський король Владислав IV, чиїм секретарем в минулому певний час був Торосович.
Вірмени розпочали судовий процес проти магістрату, єпископа, котрий тривав до 1646 р. За цей час у громаді вірмен пішов ще більший розкол поміж ворогуючими громадами. Значна частина прихильників традиційної вірменської церкви покинула Львів, а решта на той час вже пробачила Торосевича. Спеціально послана делегація привезла Торосевича назад до Львова, де його вітали як героя. Та все ж у 1654 році Торосевич заволодів також і монастирем.
Трохи нижче старого монастиря, майже впритул до залізниці розмістилася невелика площа, більшу частину якої займає будинок сусідньої з будівлями колишнього вірменського монастирського комплексу школи. Понад 300 років тому, у 1695 році саме тут несподівано з’явились татарські нападники. Як згадують тодішні мешканці передмістя татари налетіли, як завжди, несподівано, і не зі сходу, а з півночі, форсувавши замерзлі болота Замарстинова. Гетьман Станіслав Яблоновський, врахувавши нерівність у силах, вибрав єдиний правильний варіант — він почав відступати, втягуючи татарську кінноту у вузькі вулички Краківського передмістя. Тут у бій вступили передміщани — і не тільки чоловіки, а й жінки, діти. На голови татар летіло каміння, лився окріп. А Яблоновський продовжував відступати. Коли бій докотився до початку сучасної вул. Б. Хмельницького, з Краківської брами вибігло озброєне львівське ополчення. Татари кинулися тікати. Але на цей час наспіла піднята по тривозі важка кіннота. І на площі розпочався останній бій... Мало хто з татар вихопився тоді зі Львова. Поразка була настільки відчутною, що татари більше не наважувалися нападати на Львів, хоч їхні походи на Галичину тривали ще до середини XVIII ст.
Відомо, що церква була крита олов’яною бляхою, яку довелося віддати як контрибуцію військам Богдана Хмельницького. Біля церкви було вірменське кладовище, після ліквідації якого надгробні плити перенесли до подвір’я коло вірменської церкви середмістя.
З боку вулиці Замарстинівської в часи незалежності споруджено меморіальний комплекс пам’яті жертв політичних репресій, закатованих у тюрмі, на території якої зараз знаходиться храм. Пам’ятник встановлено у вигляді бронзової фігури розп’ятого в’язня, обрамленого мармуровим хрестом.
Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці
Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці розташована на території навчально-тренувального відділу «Верещиця» Львівського державного університету внутрішніх справ у с. Верещиця Яворівського району Львівської області.
Її будівництво розпочали у 2016 році з ініціативи генерала поліції третього рангу Середи Валерія Вячеславовича, тоді ректора закладу вищої освіти. З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета 14 жовтня 2016 року заклали наріжний камінь та освятили фундамент каплиці Покрови Пресвятої Богородиці. Обряд освячення здійснили митрополит Львівський і Сокальський Димитрій та архієпископ Дрогобицький і Самбірський Яків. Ще з козацьких часів покровителькою українського війська вважалася Пресвята Богородиця, тому досить символічним стало закладення наріжного каменя саме у цей день.
26 грудня 2016 року ректором Львівського державного університету внутрішніх справ було призначено полковника поліції Благуту Романа Ігоровича, який підтримав та продовжив ініціативу спорудження каплиці.
26 грудня 2016 року ректором Львівського державного університету внутрішніх справ було призначено полковника поліції Благуту Романа Ігоровича, який підтримав та продовжив ініціативу спорудження каплиці.
Урочисте освячення каплиці Покрови Пресвятої Богородиці відбулося 8 лютого 2019 року. З благословення Блаженнішого митрополита Київського та всієї України Епіфанія чин освячення каплиці Покрови Пресвятої Богородиці провели Високопреосвященніші Владики Православної Церкви України – голова синодального управління військового духовенства митрополит Черкаський та Чигиринський Іоан та архієпископ Дрогобицько-Самбірський Яків. На урочистому чині освячення були присутні голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка, керуючий справами Львівської обласної ради Валентин Харлов, начальник ГУНП у Львівській області генерал поліції третього рангу Валерій Середа, голова Яворівської районної державної адміністрації Ігор Самардак, голова Яворівської районної ради Володимир Сичак та голова селищної ради смт Івано-Франкове Іван Семеряк.
Ця каплиця стане для кожного вірянина, який навчається та працює у ЛьвДУВС, осередком душевного спокою. Вона буде одним із важливих елементів виховання у майбутніх правоохоронців почуття відповідального служіння Україні, сприятиме розвитку їхньої духовності.