- Перегляди: 316
У цій виставці Вашій увазі представляємо наймасштабніші здобутки української нації за історію її незалежності. Ці книги спонукають до переосмислення української літератури, а книжковий досвід незалежної України сприяє формуванню національної ідентичності.
Творець книги — автор, творець її долі — суспільство.
©Віктор Марі Гюго
Субтельний О.
Україна: історія.-К.: Либідь, 1991.-510 с.
Перший підручник з історії України, виданий за часів Незалежності. В оригіналі книжка побачила світ 1988 року у Канаді, а 1991-го була перекладена і видана в нашій країні, яка на початку вільного шляху не мала сучасного погляду на власне минуле. О. Субтельний, канадський історик українського походження, вирізнявся оригінальним поглядом на події, що, здавалося б, були давно визначені та схарактеризовані. Описуючи минувшину, автор відсунув авторитарно комуністичні підходи до вітчизняної історіографії, запропонувавши таке трактування історії, що наводило чимало прикладів непереборного прагнення українців до свободи і становлення власної держави. Книжка справила великий вплив на широке коло читачів, які отримали можливість по-новому подивитись на Україну та її боротьбу за незалежність.
Кіпіані В.
Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР.-Х.: Віват, 2019.-688 с.
Правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці «Справа Василя Стуса» зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно».
Малкович І.
Абетка.-К: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 1999.-62 с.
Перша національна абетка України стала також першим кроком видавництва, яке вже незабаром стало задавати тон усьому українському видавничому процесу. Її упорядник і засновник «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» Іван Малкович доповнив звичний ряд «абеткових» слів новими, глибше пов’язаними з маркерами української ідентичності, та підібрав до них милозвучні, доступні для дитячого сприйняття і водночас високохудожні поезії. Перше видання книжки вийшло з «козацькими» ілюстраціями Володимира Харченка, у перевиданні Кость Лавро зберіг національний дух візуального ряду, водночас зробивши персонажів більш милими, ближчими до образів з дитячих колискових.
В'ятрович В.
Україна. Історія з грифом секретно.-Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2014.-512 с.
Збірка історичної публіцистики, створена на основі унікальних матеріалів — розсекречених архівів КДБ СРСР. Тридцять два есеї висвітлюють колись ревно приховані сторінки історії України, починаючи з 1918 року. В цій книзі — правда і нічого крім правди. Хоча, ще є біль від сплюндрованих каральними службами життів і загублених доль. На думку автора протягом ХХ століття наша держава кількаразово відроджувала й втрачала свою незалежність. І саме боротьба за власний погляд на минуле була потужним інструментом визвольного руху. Стирання пам'яті про Голодомор, інформаційні маніпуляції часів Другої світової війни, операція «Вісла», міфи про Степана Бандеру, аварія на ЧАЕС, останні дні «імперії зла» — й ще багато цінної інформації, що допомогла заповнити білі плями нашої історії.
Костенко Л.
Триста поезій: вибране / упоряд. О. Пахльовська, І. Малкович.-К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013.-416 с.
До книги Ліни Костенко — улюбленої української поетеси кінця другого—початку третього тисячоліття — увійшли найвідоміші її вірші з різних періодів творчості — від ранньої поезії до сьогодні, а також уривки з романів та поем. Це найповніше вибране поетеси за часів Незалежності.
Костенко Л.
Записки українського самашедшого: роман.-К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2014.–416 с.
Роман вперше вийшов у світ у видавництві Івана Малковича в грудні 2010 року і практично зразу ж став українським бестселером. У ньому описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний програміст за освітою, який проте займається обслуговуванням комп'ютерів, а не програмуванням. За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики.
Андрухович С.
Фелікс Австрія: роман.-Львів: Видавництво Старого Лева, 2019.- 288 с.
Fin de siècle. У повітрі бринить передчуття змін, земля починає двиготіти перед глобальним зрушенням тектонічних плит, мапа світу от-от глобально перекроїться, переінакшиться. Софія Андрухович запрошує нас поглянути на кінець прекрасної епохи у Станіславів помежів’я XIX і XX століть, у дім сім’ї Сколиків. Стефа — головна героїня — працює тут служницею, вона тримає оселю в ідеальній чистоті та дбає, щоби повітря було насичене ароматами різних наїдків. Але є дещо цікаве й незвичне у взаєминах між Стефою та її пані Аделею, які не надто вписуються в модель прислуга-хазяйка. Річ у тім, що коли в дитинстві Стефа осиротіла, батько Аделі — доктор Анґер — взяв її на виховання, тож ці дві жінки зросли разом у взаємозалежних стосунках. Проте все змінюється, коли в будинку з’являється таємничий хлопчик, що втік від мандрівного фокусника Ернеста Торна...
Винничук Ю.
Танго смерті: роман.-Х.: Фоліо, 2012.-368 с.
Роман про зіткнення двох цивілізацій — довоєнного Львова та міста, загарбаного совєтами; ІІ Світову війну та Голокост на українських теренах. Історичний план зображення чергується з сучасним, а долі чотирьох друзів-львів’ян (українця, німця, поляка та єврея) стають основою сюжетних хитросплетінь, що провадять читача від Янівського концтабору до загадкового древнього Аркануму — і знову в наші дні, аби розкрити таємниці минулого. «Танґо смерті» містить усі риси, притаманні прозі Юрія Винничука: грубі жарти, еротизм, містичну та любовну лінії, відтворення місцевого колориту. Водночас у цьому тексті автор чи не вперше поєднує бурлескно-авантюрний спосіб викладу з серйозним, звертаючись до важливих питань історичного минулого, які щойно починають проговорюватися українським суспільством.
Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана: збірка.-К: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2017.-2016 с.
Надзвичайно амбітний проєкт. Спроба показати зріз найкращої української поезії за ціле двадцяте століття. Цей канон, створений упорядником Іваном Малковичем, безперечно приречений на суб’єктивність, але чи то погоджуємось ми з його набором авторів і текстів, чи не погоджуємося, перед нами в будь-якому разі — 2016 сторінок цікавої, розмаїтої, якісної літератури. В антології є три розділи: перший складається з текстів поетів і поеток, що їх можна зрозуміти як «абсолютних» класиків, від Павла Тичини до Олега Лишеги. Друга частина, від Майка Йогансена до Анатолія Кичинського, представляє, як це видається ззовні, наче менш очевидних класиків (що, звісно, вельми дискусійно). А в третій, від Юрія Буряка до Сергія Жадана, зібрано поезії наймолодших авторів і авторок двадцятого століття.
Шевченко Т.
Повне зібрання творів у 12 томах.–К.: Наукова думка, 2001.
Найбільш повне зібрання творів Тараса Шевченка, видане за Незалежної України та за час наукового вивчення його життя і творчості взагалі. Поезія 1837-1847 та 1847-1861 років, драматичні твори, повісті, оповідання, щоденник, автобіографія, наукові та педагогічні праці, листі, дарчі написи — все для того, щоб зрозуміти Шевченка як явище «велике й вічне», генія, для якого характерним було «нескінченне і безперервне сплетіння самозаперечень і самостверджень». Над зібранням працювала редакційна колегія, головою якої став Микола Жулинський. Задля більшого розуміння епохи, атмосфери життя суспільства, історичної реальності, в якій «геніальний поет був самим собою», кожен том супроводжують докладні коментарі упорядників.
Українка Леся
Повне зібрання творів у 14 томах. – Луцьк.: Видавництво Волинського національного університету, 2021.
Іще перед 2021 роком видавництво «Комора» презентувало повне зібрання листів Лесі Українки у 3 томах, яким повернули первісний вигляд, відновивши те, що порізали ножиці радянської цензури. А до 150-річчя з дня народження класикині в Україні підготували повне й нецензуроване (на відміну від 12-томника 1978 року) зібрання творів Лесі Українки у 14 томах, де поряд із уже згаданими листами опинилися цікаві й раніше не відомі широкого загалу документи (такі, наприклад, як пізніше відхилений самою драматургинею фінал поеми «На полі крові»), і наукові коментарі відомих літературознавців: над кожним із томів працювала окрема експертна команда. Важко переоцінити значущість цієї події, на яку Лесі Українці довелося чекати 30 років у незалежній Україні і якої багато українських письменників та письменниць, досі відомих лише в цензурованому варіанті, іще не дочекалися для себе.
Стус В.
Повне зібрання творів у 6 томах.–К.: Просвіта, 1994.
Навряд чи можна заперечити той факт, що Василь Стус уже давно став однією з центральних постатей канону української поезії другої половини двадцятого століття. Потужний поет, безстрашний дисидент, що його життя скінчилось у радянських таборах аж у 1980-х (коли, здавалося, ніяких таборів уже давно б не мало бути), мусив стати символом. Утім, видання його творчої спадщини йшло не аж так просто. Отож, поява в дев’яностих роках творів у шести томах і дев’яти книгах, звісно, стала подією. К. Москалець навіть назвав це «однією з найвидатніших подій 90-х років». Це зібрання творів було важливим для прочитання і розуміння В. Стуса. Як і слід було очікувати, в такому великому виданні на вас чекають не лише хрестоматійні речі В.Стуса на зразок «Як добре те, що смерті не боюсь я». Тут зібрано також листування В. Стуса, його заяви, нотатки, можна ознайомитися з його маловідомою прозовою творчістю. Або переклади Й.Ф. Ґете — теж менш відомі, ніж, скажімо, переклади Р.М.Рільке.
Плохій С.
Брама Європи.- Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2016.-496 с.
Книжка гарвардського історика Сергія Плохія у стислій і доступній формі розповідає історію України від скіфів і сарматів і аж до сучасності акцентуючи на ролі України як прикордонної території, як брами Європи. Йдеться про розташування України між кордонами імперій, про неї як про територію між католицтвом і православ’ям, Європою й Азією, християнством і мусульманством і т.д. Це проста й елегантна праця, яка дає змогу ознайомитися з історією України читачу, який перебуває далеко від її контексту, адже книжка початково розрахована на англомовну аудиторію, для якої Україна — terra incognita. Проте в Україні ця книжка прочитується не як посібник з історії, яких є повно, а як унікальна інтерпретація історичних процесів, що пов’язує різноманітні подекуди віддалені події причинно-наслідковими зв’язками.
Положій Є.
Іловайськ: роман.-Х.: Фоліо, 2015.-378 с.
Події 2014 року в «Іловайському котлі», належать до тих, про які варто, але важко говорити. Журналіст та письменник Євген Положій — наважився. Попри першу з названих професій автора, книжка «Іловайськ» — не журналістське розслідування і не збірка інтерв’ю, а саме роман. І хоча події, описані в ній, відбувалися насправді, позивні деяких героїв змінені, а частина героїв — вигадані. Словосполучення «справжні люди» у підзаголовку має інше, метафоричне значення: в кожній із 16 історій — люди, які змогли залишитися людяними в нелюдських умовах, на межі життя і смерті. Люди, які пройшли крізь пікову точку війни та ненависті — і вивищилися над ненавистю. «Іловайськ» став бестселером на українському книжковому ринку, опублікований паралельно двома мовами: українською та російською. 2016 року тема отримала продовження у творчості Є. Положія: другий том під назвою «П’ять секунд, п’ять днів».
Кісь О.
Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти.-Львів: Інститут народознавства, 2017.‒288 с.
Записуючи для монографії свідчення 120 жінок, які пережили більшовицькі табори, антропологиня Оксана Кісь відзначила певну особливість: у сприйнятті самих жінок історія їхніх поневірянь була історією перемоги, адже вони змогли вижити там, де від них цього не очікували. Монографія «Українки в ГУЛАГу» зібрала свідчення не лише про щоденний побут життя невільниць, який до цієї праці майже не вивчали, але й про неприємні, болючі спогади, якими ці жінки переважно не воліють ділитися і в яких вони постають не лише пасивними жертвами, але й героїнями, а інколи — зрадницями. Та перш за все — людьми, які були поставлені в нелюдські умови й намагалися в них вижити. І, роблячи це, вони вкотре доводили, що не є «слабкою статтю» — ані фізично, ані духовно.
Лис В.
Століття Якова: роман.-Х.: Клуб сімейного дозвілля.-224 с.
Ця книжка написана у формі родинної саги, знаковому для української літератури останніх десятиліть жанрі. «Століття Якова» майстерно вписує біографію однієї людини в широке історичне полотно. У сто років життя головного героя Лис вкладає драматичні перипетії ХХ століття, службу в лавах польської й радянської армій, німецький полон, трагічну родинну історію. Тож перед читачами постає емоційна й індивідуалізована версія української історії ХХ століття — через образ маленької людини постає весь масив історії століття.
Кокотюха А.
Червоний: роман.-Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2012.-320 с.
Один із найпопулярніших історичних творів для масової аудиторії, у якому змальовується боротьба Української повстанської армії проти радянського режиму. Ім’я Данила Червоного стало знаковим завдяки екранізації роману Андрія Кокотюхи, здійсненій 2017 року. Мужній упівський ватажок, якого протягом 10 років не могли впіймати радянські каральні органи на Волині, зрештою потрапляє до табору Воркутлагу, де опиняється в центрі нового протистояння — між «блатними» і «політичними». Саме Червоний піднімає в таборі бунт і разом з однодумцями опиняється на свободі. Чесний, мужній, національно свідомий — ці риси справжнього українця-героя масліту втілює цей персонаж, чий образ був задуманий як альтернатива традиційному образу українця-страдника.
Шкляр В.
Чорний ворон. Залишенець: роман.-Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2009.-384 с.
Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб убити у пам’яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.
Матіос М.
Солодка Даруся: роман.-Львів: Піраміда, 2004.-188 с.
Підзаголовок цього роману — «Драма на три життя» — відбиває його нетипову анахронічну структуру: спочатку читач дізнається про життя самої Дарусі («Солодкої Дарусі», як її співчутливо називають односельці: у віці 10 років дівчина оніміла від потрясіння, пережитого через смерть матері), відтак оповідь переходить до Івана Звичка, місцевого дивака, який залицяється до Дарусі, й аж у третій частині — до Дарусиних батьків, Михайла та Матронки, життя яких понівечила радянська окупаційна влада на Західній Україні. Написаний живою мовою з вкрапленням питомого діалекту, цей знаковий роман 2004 року оголив непроговорену (замовчану «онімілими», як Даруся, свідками тих подій) травму кількох поколінь українського народу, яких систематично винищували як у довоєнний, так і — що треба наголосити — у післявоєнний період.
Дашвар Люко
Село не люди: роман.-Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2007.-272 с.
За романами «золотої письменниці» Люко Дашвар складають уявлення про сучасну українську масову літературу: ці тексти можна ненавидіти — і ними можна зачитуватися, що, власне, і роблять тисячі пересічних громадян(ок). Карколомні сюжети, що балансують на межі здорового глузду, проста (часом до вульгарної) розмовна мова, шалені любовні пристрасті, огидні зради, брехня, заздрість і кримінальні злочини на тлі вишневих садків — усе це міцно закорінилося в сучукрліті завдяки роману «Село не люди». Розповідь про маленьке центральноукраїнське село Шанівку (геть позбавлене ідилічного чи героїчного флеру), що було знищене волею вищих сил за гріхи, суттєво підважила ще народницький образ прекраснодушної провінції та змусила багато сердець завмерти від усвідомлення глибини людської ницості.
Жадан С.
Ворошиловград: роман.-Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2015(2010).-320 с.
«Декому краще вдаються приголосні, декому голосні». От і деяким письменникам краще вдається поезія, а деяким — проза. Та у випадку Сергія Жадана розділяти ці два роди літератури не випадає. Адже гостросоціальний роман «Ворошиловград» Сергія Жадана, вперше опублікований 2010 року, став непересічною літературною подією: його оголосили не лише Книгою BBC 2010 року, але й Книгою десятиліття BBC. У центрі роману — український Схід, на якому панує жорстоке рейдерство: за нез’ясовних обставин зникає власник однієї з автозаправок Донбасу, брат головного героя, і самому героєві — Герману — доводиться швидко визначатися з тим, як йому діяти і які цінності захищати, а також — як любити свою неідеальну країну. 2012 року за мотивами роману в Україні та Польщі вийшов однойменний комікс, а 2018 року — кінострічка «Дике Поле» режисера Ярослава Лодигіна.
Жадан С.
Інтернат: роман.-Чернівці: Meridian Czernowitz, 2017.-336 с.
Паша — вчитель української мови зі сходу України. Він не дивиться новин, не цікавиться політичним життям країни й загалом посідає позицію людини без позиції. Аж раптом він мусить поставити на паузу своє тихе й інертне життя, вирушивши «на той бік», аби забрати додому з інтернату племінника Саню або ж «малого». Тож він виходить у зимовий Донбас 2015-го року, щоби здійснити мандрівку не лише через кордон фізичний, а й кордон внутрішній, зіткнувшись із війною лицем до лиця. Дія відбувається у звичному для Жадана просторі — в дорозі, але тепер ця дорога стелиться у зруйнованому світі блокпостів, безпритульних псів і безпритульних людей, що немов чекають на те, аби їх забрали, як і Саню. У 2017 році цей роман називали «головним романом про війну». І справді — війна тут дише драконом, але десь за спиною, адже тут напряму не йдеться про подвиги чи бойові дії. Це радше текст про тил, буденність і людей, що іще перебувають на шляху формування своєї ідентичності.