- Перегляди: 57
Залізна леді українського народу
Ліну Костенко часто називають совістю нації, царівною української поезії. І це не просто пишні слова. Ліна Костенко – не тільки видатний митець, вона – своєрідний символ України.
Поетеса почала публікувати свої вірші в періодиці з шістнадцяти років. Зараз вона є автором понад 15 поетичних збірок, 2 романів у віршах і роману в прозі. Перші збірки поезій «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали значний інтерес у читачів та критики, а книга «Мандрівки серця» (1961) не тільки закріпила успіх, а й утвердила ім’я Ліни Костенко серед визначних майстрів української поезії. Згодом, за сміливу й активну підтримку дисидентського руху та «безідейні» вірші цензура роками не пропускала до друку нові твори поетеси. Навіть саме ім'я поетеси зникло зі сторінок періодики і не згадувалося літературною критикою. Між «Мандрівками серця» і «Над берегами вічної ріки» (1977) минуло шістнадцять років вимушеної ізоляції від читачів.
Поет Василь Симоненко, рецензуючи «Мандрівки серця», писав: «Ліна Костенко з однаковою граціозністю малює і найніжніші акварелі, і широкі полотнища, і з чарівною легкістю підноситься до філософських роздумів та узагальнень. Вона красива в своєму смутку і сліпучо осяйна в своїй радості. А до того ж вона безпощадна в своєму гніві, по-жіночому ніжна з коханим і друзями. Громадянство її знаходить свій вияв не в тріскотливій балакучості, а в жадобі до сьогоднішнього життя. … Це та простота, яка в українській поезії йде від Шевченка, Франка й Лесі Українки. Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак».
Попри всі обставини поетичне слово Ліни Костенко проривало загати і перепони. Її вірші переписували від руки, і самвидавні книжечки поетеси поширювалися серед українців. Останніми виданнями Ліни Костенко є збірка поезій – «Річка Геракліта», що з'явилася в лютому 2011 року і збірка «Триста поезій. Вибране», яка вийшла у 2012 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Від того часу поетеса нічого нового не видавала, але якось зізналася, що не полишає творчу роботу.
Моя пам'ять плаче над снігами,
де стоять берези і хрести.
У зимові срібні амальгами
біле сонце хоче прорости.
Я живу, бо ще мені живеться.
Бо живу, дав Бог мені снаги.
Із твого невидимого серця
кров калини капле у сніги.
© Ліна Костенко
(Відео, присвячене 95-річчю Ліни Костенко, Ви можете переглянути, якщо перейдете за блакитним посиланням «Залізна леді українського народу»)