Віртуальні книжкові виставки

Основна мета книги «Геноциди Сталіна», за словами її автора, відомого американського історика, професора Нормана М. Наймарка, – «обгрунтувати кваліфікацію Сталінських масових убивств у 1930-х роках як геноцид», адже правління Сталіна призвело до загибелі мільйонів невинних людей, які були розстріляні, знищені голодом, приречені на смерть у в’язницях або на засланні.

Метою видання є висвітлення маловідомих сторінок історії України, дослідження проблем державного терору радянської доби, публікація документів з архівів спецслужб. У центрі уваги видання – людські долі у контексті тоталітарної доби. Висвітлення життєвого шляху тієї або іншої особи редколегія та автори часопису намагаються здійснювати шляхом верифікації специфічних матеріалів держбезпеки за «цивільними» джерелами з центральних та обласних державних архівів, друкованими виданнями, доступ до яких був обмежений у радянський час, особистим листуванням тощо.

Використовуючи широку джерельну базу, автор вперше здійснив спробу детально висвітлити механізм функціонування репресивно-каральної системи в України як головного знаряддя більшовицького режиму у боротьбі з національно-визвольним рухом.

«Історія ГУЛАГу» - перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу й системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами й жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення й винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбо спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, так і на результати власної великої дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу. Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може й повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення й дії в новій українській державі й новому українському суспільстві.

У книзі на основі архівних документів та інших джерел висвітлюється суспільно-політичні процеси, що відбувалися на теренах Станіславської (з 9 листопада 1962 р. - Івано-Франківська) області в період більшовицького та фашистського режимів. Зокрема, показано форми й методи якими проводилася «радянізація» краю в умовах першого (1939-1941) і другого (1944— 1959) приходу радянської влади, а також утвердження «нового порядку» під час фашистської окупації (1941-1944). Для обох режимів характерним було створення в суспільстві атмосфери страху, беззаконня і свавілля, наслідками яких стали численні жертви у вигляді як примусових виселень, арештів, так і фізичних знищень представників різних національностей, які проживали на території Станіславщини.

Книга підготовлена до друку співробітниками Інституту національної пам`яті Республіки Польща, Служби безпеки України та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України. В ній опубліковано документи, що стосуються фрагменту історії Великого терору – так званої польської операції, що формально проводилась радянськими органами безпеки проти вигаданої «Польської Військової Організації», а фактично вона була направлена проти польської меншості в УРСР та проти всіх осіб, які мали зв’язок із ІІ Річчю Посполитою.

У книзі представлена доповідь Рафаеля Лемкіна щодо геноциду української нації, який був здійснений комуністичним режимом. Доповідь опублікована 6 офіційними мовами ООН та 27 ін. Дане перевидання доповнене. Вступне слово в книзі написано представником Національного музею Голодомору-геноциду та Інституту дослідження Голодомору. До статті додається текст Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду, а також історичний вступ професора Романа Сербіна і фотографія професора Рафаеля Лемкіна та дипломатів ООН, які активно підтримують проєкт Конвенції про Геноцид.

У монографії висвітлено найважливіші етапи боротьби українського народу за визволення від московського тоталітарного режиму за свою незалежність у 1921—1939 pp.; розкриваються методи і форми, що застосовувалися до українського народу, які вилилися в геноцид - найтяжчий злочин проти людства. Посилаючись на численні архівні документи та спогади очевидців, автор увічнює пам'ять синів і дочок української землі, мільйони яких було замордовано, убито, знищено у катівнях та голодоморами комуністичною більшовицькою владою у XX столітті на Україні.

«Украї́нська інтеліге́нція на Соловка́х» — книжка українського історика і громадського діяча української діаспори С. О. Підгайного. Вперше видана 1947 року в Новому Ульмі (Німеччина). Присвячена долі представників української інтелігенції, що опинилися на Соловецькій каторзі. Написана за особистими спогадами С. О. Підгайного, який був на засланні на Соловках у період з 1933 по 1941 роки. Книжка не втратила свого інформативного значення навіть після розсекречення карних справ соловчан. Нині книжка і карні справи згадуваних у ній каторжан взаємодоповнюють одне одного.

Науково-документальне видання, в якому вперше надруковано велику частину архівних матеріалів, що проливають світло на долі українських політв'язнів Соловецької тюрми, розстріляних за доби Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років. Головна мета цього науково-документального видання ‒ зберегти пам’ять про те, що саме Соловецький табір, ця, за висловом сучасника, «країна мук і відчаю», став останньою земною адресою для багатьох синів і дочок України.

«Самостійна Україна» — головний твір ідеолога самостійності України Миколи Міхновського. Ця праця, написана на початку 1900 р. як програма першої української політичної самостійницької організації — Революційної української партії (РУП), стала програмою дій для цілого покоління, яке в 1917 р. підняло жовто-блакитне знамено Української революції. Можна з впевненістю твердити, що ця книжечка запалила національне багаття в душах мільйонів українців. «Міхновський умів заглянути в душу глибоко-глибоко … — згадував подільський отаман Ананій Волинець. — Там серед дикого московського намулу, умів він вишукати золоту, чисту струну української душі і промовити, заграти так, що тисячі таких золотих струн починали радісно бриніти, тисячі сердець починали битись в унісон з його великим серцем, а червона українська кров починала горіти бажанням покропити широкі лани рідної землі, змити ганьбу московської неволі і у власній хаті знайти ту «правду і волю», яких Україна не мала і не могла мати в чужій».

Предметом дослідження монографії є політика сталінського партійно-державного керівництва СРСР щодо західноукраїнської інтелігенції у 20-х - на початку 50-х років. Висвітлюються маловідомі сторінки історії України цього періоду. Автори використовують багато недоступних раніше для істориків архівних матеріалів, зокрема документи архіву Служби безпеки України про репресії серед української інтелігенції.

Таємниця «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох. Офіційне пояснення – «терористи» - від самого початку сприймалося. Як крик злодія: «Ловіть злодія!». Реабілітація 50-х років і видання їхніх «вибраних творів» не пояснювали нічого, а ще більше вуалювали таємницю. Аж ось у Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних, і «перевихованих», і пропалих безвісти. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Тут зібрано справді найкращі твори.

Англійський філософ Колінгвуд поділяє історію і філософію просто: історія описує факти, а там, де є пояснення, чому подія відбулася так, а не інакше, там є філософія. Якщо прийняти такий поділ, тоді праці Лук'яненка «Національна ідея і національна воля» і «Де ти, доле України» можна визначити як історико-філософські. Хоча у всіх книжках цього напряму автор не обмежується завданням філософії - пошуком істини, а переходить до переконування читача боротись за державність, законність, справедливість, за українську мову, відродження, культури й духовності нації. Вони не можуть бути зразками філософських праць, бо емоційне наповнення тексту становить значну частину змісту. Автор звертається не тільки до розуму, а й до почуттів, того його твори і корисні і читати їх легко.

«Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»)» - збірник, складений в 1967 році В'ячеславом Чорноволом. Її автор, на той час 29-річний журналіст, був одним з тих, хто виступив проти сваволі і безчинств КДБ. Він зібрав матеріали про Першу хвилю арештів серед української інтелігенції 1965-1966. Двадцять «злочинців» - це двадцять заарештованих представників української інтелігенції, матеріали про яких і представлені у цій збірці. Чорновіл опублікував біографії в'язнів, зразки творів, за які вони, власне, і були засуджені, та листи із таборів, які відображають умови побуту та переживання тогочасних політичних в'язнів.

Для українського читача зарубіжний світ Зіновія Красівського є маловідомим, в цей світ довголітній політичний в’язень увійшов дорогою десятилітньої кореспонденції. Був це світ Міжнародної Амністії в Нью-Йорку – організації, заснованої з метою допомагати в’язням сумління. Основним завданням МА було оприлюднення порушень прав людини розповсюдженням відомостей про переслідуваних і таким способом якщо не добитись звільнення в’язнів, то полегшити їх життя. Щоб надіслані листи не стали приводом нових переслідувань, в особистих листах писалось про дрібні побутові справи. Важним був не так зміст листа, як сам факт, що в’язень його отримав, і він був свідомий, що ним опікуються міжнародні організації. Протягом нецілого року Айріс Акагоші вислала Красівському понад 30 листів, не діставши жодної відповіді. В 1978 р. несподівано власті відмінили примусове лікування і відпустили З. Краківського. За період короткого перебування на волі Айріс і З. Красівський стають близькими друзями і відкривають один перед одним свій духовний світ. Айріс запропонувала допомогти перебратися родині Красівських в Америку, але довголітній політв’язень відмовляється. Замість цього З. Красівський вступає в Гельсінкську Групу і новий арешт в березні 1980 р. І знову полетіли листи від Айріс, які випромінювали цілющу силу.

Оця скромна розповідь про біль, терпіння, страждання, надії та сподівання є невеликою часткою спогадів мільйонів політв’язнів.

Репрезентація жанру записок у проблемно-тематичній площині тюремно-табірної літератури. З’ясовано відповідність маркера «записки» в назві жанровим реаліям твору, розкрито образ наратора, особливості оповіді та сюжету. «Записки політв’язня» висвітлюють національне протистояння польській окупації західноукраїнських земель у першій половині ХХ століття.

Розстріляне Відродження - це назва трагічного періоду, який пережила вітчізняна культура в 30-ті роки XX століття. Понад 200 поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків, літературознавців, викладачів, театральних діячів стали тоді жертвами сталінського режиму. До видання ввійшли вірші поетів Розстріляного Відродження - Володимира Свідзінського, Михайла Драй-Хмари, Миколи Зерова, Михайля Семенка, Миколи Хвильового, Євгена Плужника і Олекси Влизька.

Розстріляне Відродження.Це назва найтрагічнішого з часів, який пережила вітчизняна культура в 30-ті роки ХХ століття. Багато поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків, літературознавців, викладачів, театральних діячів стали тоді жертвами сталінського режиму. До видання ввійшли повісті та оповідання Михайла Івченка, Майка Йогансена, Григорія Косинки, Гната Михайличенка, Валер'яна Підмогильного, Олекси Слісаренка, Людмили Старицької-Черняхівської, Дмитра Тася, Миколи Хвильового. Ця збірка відкриє перед читачем досі малознані імена майстрів прози Розстріляного Відродження.

1. Микола КУЛІШ - український драматург. Розстріляний 03 листопада 1937 році в урочищі Сандармох.

2. Лесь КУРБАС - український режисер, актор. Розстріляний 03 листопада 1937 році в урочищі Сандармох.

3. Валер'ян ПІДМОГИЛЬНИЙ - український письменник, перекладач. Розстріляний 03 листопада 1937 році в урочищі Сандармох.

4. Микола ЗЕРОВ - український поет, літературознавець. Розстріляний 03 листопада 1937 році в урочищі Сандармох.

5. Мирослав ІРЧАН - український поет, драматург, історик. Розстріляний 03 листопада 1937 році в урочищі Сандармох.

1. Григорій ЧУПРИНКА - український поет. 28 серпня 1921 року засуджений до найвищої міри покарання — розстрілу.

2. Григорій КОСИНКА - український письменник-новеліст, перекладач. Розстріляний 15 грудня 1934 року у Жовтневому палаці в Києві.

3. Гнат ХОТКЕВИЧ - український письменник, історик, бандурист, композитор. Страчений 08 жовтня 1938 року в підвалі Харківської внутрішньої тюрми НКВС.

4. Микола ВОРОНИЙ - український письменник, перекладач. 7 червня 1938 розстріляний з групою селян за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області.

5. Євген ПЛУЖНИК - український поет, драматург, перекладач. Був засуджений до табірного ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу 1936 року.

6. Василь СТУС - український поет, перекладач, публіцист. Помер як політичний в'язень 4 вересня 1985 у таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР.

7. Михайло ДРАЙ-ХМАРА - український поет, літературознавець, перекладач. Помер 19 січня 1939 у концтаборі ГУЛАГ.

8. Агатангел КРИМСЬКИЙ - український історик,вчений, письменник. Помер у Костанайській в'язниці 25 січня 1942 року.

1. Остап ВИШНЯ - український письменник, новеліст. У 1933 - 1943 роках - політичний в'язень табору ГУЛАГ.

2. Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ - український письменник, літературний перекладач. У 1935 - 1945 роках - політичний в'язень табору ГУЛАГ. З 1946 року - засуджений на довічне заслання у село Малоросєйка Больше-Муртанського району Красноярського краю.

3. Микола ХВИЛЬОВИЙ - український прозаїк, поет, публіцист. На знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників «Слово», покінчив життя самогубством.

4. Йосиф СЛІПИЙ - український церковний діяч, єпископ Української греко-католицької Церкви. 11 квітня 1945 року заарештований радянською владою, під час слідства перебував у львівській тюрмі на Лонцького.Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі.

5. Левко ЛУК'ЯНЕНКО - український політичний та громадський діяч, письменник, юрист. У 1961 - 1988 роках був політв'язнем, відбуваючи покарання у різних тюрмах, зокрема, Володимирському централі, в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР тощо.

6. В'ячеслав ЧОРНОВІЛ - український політик, публіцист, літературний критик. У 1972—1979 та 1980—1985 роках - політичний в'язень у мордовських таборах для політв'язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево).