Віртуальні книжкові виставки

У книзі поєднується розповідь про життєвий і творчий шлях великого поета й художника з інтерпретацією його спадщини, аналізом конкретних творів та характерних мотивів поезії й прози в синхронному й діахронному вимірах. У цій книзі автор прагнув охопити весь обшир літературної та громадської діяльності митця в широкому історичному й естетичному контексті, розкрити центральне місце Шевченка в усьому національному житті, з’ясувати природу його магнетичної влади над поколіннями українців.

У монографії авторові вдалося оптимально поєднати цікаву докладну розповідь про життя національного Генія з аналізом його творчості. Богдан Лепкий переконливо довів, що єдиними світлом, котре осявало його наукову, літературно-мистецьку і громадсько-політичну діяльність, була національна ідея, християнська віра і мистецька краса.

У виданні аналізуються епічні твори Т.Г. Шевченка, у яких з надзвичайною силою поетичного осмислення і зображення подано сторінки героїчної й глибоко драматичної минувшини українського народу, його боротьбі за національну свободу.

Автор цього видання – український письменник з Австралії Дмитро Нитченко (Чуб). Багато років присвятив він вивченню життєвого і творчого шляху великого поета, зібрав чимало невідомих фактів з його біографії. Дослідник прагнув розкрити образ Тараса Шевченка, показати яким він був у повсякденному житті, які мав смаки, уподобання, характер. Чимало сторінок присвячено також творчості Шевченка-поета і Шевченка-художника.

Тема України, доля народу, біблійні мотиви – ці невичерпні пласти творчості українського генія, великого поета і художника Т.Г. Шевченка висвітлюються в книзі. Сторінки життя та творчості Кобзаря, хрестоматійно відомі теми доповнюють і поглиблюють раніше не публіковані документи, спогади сучасників Т.Г. Шевченка, а також репродукції з його картин, офортів, автографи тощо.

У чому все-таки причина дотеперішньої загадкової абсолютності постаті Шевченка в українській духовній культурі? На який образ себе запропонував він Україну своїм міфом, у культурі Нового Часу типологічно найближчим до кантівського? На ці та інші питання шукає відповіді О. Забужко в своїй новій книжці, котра ще до виходу в світ здобула високу оцінку провідних фахівців.

У книзі вперше в Україні зібрано шевченкознавчі студії Івана Франка, які друкувалися від 80-х років ХІХ ст. до перших десятиліть ХХ ст. в українських, польських, німецьких та ін. виданнях. Більшість із цих праць увійшла до 50-томного видання творів І. Франка, проте, подані з купюрами та заідеологізованими коментарями, вони потребують сьогодні нового прочитання.

Шевченко – пророк, але що саме він пророкував? Шевченко безсмертний, але яким є його потойбічне життя? «Поховання на могилі» - найповніше зібрання народних переказів про Шевченка, «паралельна біографія» Кобзаря, несподівана і захоплююча.

Жінок у житті Тараса Шевченка вистачало, ось тільки щастя вони йому так і не дали: Оксанка, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марія, Харита, Ликера — це лише ті, чиї імена історія зберегла. Він майже до кожної сватався свого часу — сватався з надією створити сім’ю, народити дітей, жити в хаті над Дніпром, але жодна з них чомусь так і не стала йому вірною дружиною, прирікаючи поета на ще жахливішу самотність. А він і далі залишався бурлакою, як називали в Україні одиноких, неодружених чоловіків, «вічних» парубків, але все одно вірив, що з котроюсь йому нарешті поталанить. Вірив, аж доки насамкінець життя у нього не лишилося сто днів... усе того ж нещасливого кохання... Ось про це і йдеться в останньому романі Валентина Чемериса про Великого Кобзаря.

Ця книга - авторський проект Марії Чумарної, поетеси і дослідниці. Авторка перекладу поеми Тараса Шевченка «Тризна» побувала в тих місцях, де була написана поема, відчула живу присутність Тарасової любові, що записана на кожній стежині, де ступала нога поета. В короткій розповіді подається дуже щільний, але об'ємний огляд Тарасової долі, його пошуку любові.

Повість «Тарас Шевченко» відомого українського письменника, композитора й педагога Гната Хоткевича (1877-1938) є невеликою частиною великого роману-тетралогії. Коли книга була готова до друку, письменника арештували і стратили. Збереглася невелика частина рукопису, за яким і публікується ця повість.

Композицію першого роману, який обійняв усе життя Т. Шевченка, збудовано за принципом хронологічної, причинно-часової послідовності. У плині часу поєднуються усі складові компоненти сюжетно-композиційної єдності — події, авторські характеристики, думки героя, його дії і вчинки, соціальне оточення, мистецьке середовище, творчі задуми і втілення, пейзажі та інтер’єри. П’ять частин роману відбивають найважливіші періоди в біографії Т. Шевченка: «Сирота в свитині» — дитинство, «Художник» — навчання в Академії, вихід у світ «Кобзаря», «На розпуттях велелюдних» — два приїзди на Україну, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, «Подай же руку» — перебування у засланні, «На сторожі — слово» — останні роки життя. Письменниці вдалося показати, що жахливі соціальні, економічні умови життя рідного народу, його рабське становище стали основними чинниками формування політичної свідомості Т. Шевченка та визначення основної спрямованості його поетичної та художньої творчості. Але історичну правду при «переломленні» в художню дещо викривлено, насамперед, через те, що твір написаний у часи тоталітаризму, і письменниця або ж не мала доступу до багатьох історично правдивих документів, художніх творів, або ж не могла досить відверто викласти свої думки через жорстку цензуру.

«Кобзар» — назва першої книги-збірки поетичних творів Тараса Шевченка 1840 року. Перші «Кобзарі», до 1908 року, містили твори тільки українською мовою. Всього за життя Т. Шевченко створив 235 поетичних творів: віршів, поем та балад, при цьому, деякі з віршів поета мають декілька дуже відмінних один від одного варіантів, кожен з яких вважається окремим твором.

Звісно, доля митця склалася певним чином саме через усвідомлення ним покликання — бути поетом. З іншого боку, він прожив життя як фаховий художник. По закінченні петербурзької Академії мистецтв, Т. Шевченко працював художником у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів (Київській археографічній комісії), подав заяву на посаду вчителя малювання в київському Університеті св. Володимира. А коли його плани зламав арешт, то й на засланні, попри сувору імператорську заборону писати й малювати, митець отримав можливість попрацювати за фахом, хоч і не офіційно. Останні роки життя Шевченко присвятив розвитку офорта, здобувши звання академіка з гравірування. Видання складається з двох частин. Першу присвячено творам митця, виконаним у графічних техніках, а також сепії й акварелі. З огляду на те, що творів олійного живопису в доробку художника небагато, ми відокремили їх у другій частині, спробувавши заразом зруйнувати стереотипи щодо їх сприйняття. Кожен розділ першої частини присвячено окремому жанру, до якого звертався Т. Шевченко. Найбільші з розділів поділяються на тематичні рубрики, що дозволяє побачити твори митця під новим, можливо несподіваним, кутом. В свою чергу, коментар до кожного твору містить коротку історію створення (місця, обставини, взаємини і т. д.) та мистецьку характеристику, що розкриває виконавську майстерність автора. Крім того, важливим доповненням є частина коментаря «Цікаво» та цитати із повістей, Щоденника, листування митця, спогадів його сучасників. Знайомство з виданням ви можете починати з будь-якого розділу чи навіть рубрики. Мандрівка Шевченковим малярством за окремими маршрутами складеться у вас у цілісну насичену подорож оригінальним світом художника.

Тарас Григорович Шевченко — центральна постать українського літературного процесу ХІХ століття. Його творчість значно вплинула на розвиток нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, які до нього ніхто не наважувався порушити. Кобзар постає перед сучасним українським читачем як Пророк нашого народу та один із засновників національної ідеї.

Вперше в історії української літератури в одному томі вміщено всю літературну спадщину великого українського поета Тараса Шевченка, автора творів, які принесли митцеві неперебутню любов українського народу та обезсмертили його ім’я.

Як відомо, Т.Г. Шевченко був не лише геніальним поетом та письменником, а й талановитим художником. Оскільки фотографувався поет лише 11 разів, і тільки на одному знімку його зображено на повний зріст, митець писав власні автопортрети. Кількість Шевченкових автопортретів важко облікувати. Вважають, що їх було створено понад 40. За іншою версією – близько 30. Чимало з них не дійшли до нашого часу й відомі лише з його листування чи спогадів його сучасників. Автопортрети Шевченка можна назвати його своєрідною автобіографією, написаною рукою великого художника-реаліста.

Один із перших із нині знаних автопортретів (полотно, олія, 43 × 45, в овалі, Національний музей Тараса Шевченка) виконано на початку 1840 року. Це перша Шевченкова спроба писати олійними фарбами. На той час Тарасові було 26 років. У творі — романтично піднесений образ молодого маляра-поета. У манері виконання — у легкому лесуванні, що подекуди поєднано з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, у довершеному пластичному моделюванні, у колориті, побудованому на синьо-зелених тонах із вкрапленням червоних, а головне — у романтичному забарвленні образу. Твір не завершено (автопортрет у центрі колажу).

Образотворча спадщина Тараса Шевченка є важливою складовою українського мистецтва ХІХ ст. Однак, недостатньо вивченим етапом його творчості залишилася графіка. У сучасному шевченкознавстві щодалі більше праць, які пропонують нову інтерпретацію тематики творів та естетичних поглядів митця. Це свідчить про складність його художньої манери, особливості впливів на його мистецьку діяльність та їх взаємне проникнення. У ХХІ ст. відбувається переосмислення постаті Т. Шевченка і значення його творів. Графічні твори Т. Шевченка вирізняються оригінальною манерою, сформованою під впливом певного широкого візуального досвіду й, власне, особистості митця. Ця манера розвивалася впродовж усього творчого шляху і зазнавала в часі певних еволюційних змін, що позначилося на тематиці й образній системі творів, їх стилістиці, використанні засобів виразності. Впродовж останніх двох періодів — у засланні (1847–1857 рр.) та після повернення з нього (1857–1861 рр.) — в нових життєвих умовах художник досяг особливої майстерності: він займався розв’язанням окремих мистецьких проблем і відпрацюванням різних графічних технік. Т. Шевченко зображував не лише світ, що його оточував, реалістично вимальовуючи кожну деталь за допомогою олівця, а й створював ілюстрації до художніх творів (зокрема, Знахар — ілюстрація Тараса Шевченка до однойменного твору Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Папір, олівець, туш, перо, пензель)

У 1844 році Т.Г. Шевченко виконав серію офортів під назвою «Живописна Україна», в яких зобразив сцени із життя і побуту простого українського народу, його історичного минулого, а також мальовничі краєвиди рідної України. Автор прагнув видавати по 12 естампів щороку, але через матеріальну скруту цей грандіозний задум реалізувати не вдалося. Натомість було видано лише один альбом, куди увійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині».

Із мистецької спадщини поета збереглося 835 творів, а понад 270 робіт втрачено. У часових межах живописний і графічний світ Шевченка звикли ділити на три періоди: перший – роботи до академічного часу і до заслання (1830 – 1847), другий – твори років заслання (1847 – 1857) і третій – роботи, виконані після повернення з каторги й до смерті (1857 – 1861). Живописні роботи поета-художника пов’язані з Україною, Казахстаном та інш. За жанрами – це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні та ландшафтні пейзажі. Вони виконані маслом на полотні, а також аквареллю тощо. Окрім того, велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Точної інформації про кількість пам’ятників Тарасові Шевченку, на жаль, не існує. Чимало монументів були зруйновані. Так, у Румунії, невдовзі після повалення соціалістичної системи, монумент Кобзаря знищили, як і в санкт-петербурзі, а в Торонто його викрали. «Книга рекордів України» зафіксувала, що у світі встановлено 1167 пам’ятників Тарасу Шевченку. З них 99 — у 44 іноземних країнах і 1068 – в Україні. І поки цей рекорд фіксували, з'явився 100-й пам'ятник — його відкрили в італійській Флоренції.

Перший пам’ятник Кобзареві у повен ріст був відкритий за часів Української Держави 27 жовтня 1918 року у Ромнах, тоді повітовому місті Полтавської губернії. Тут Шевченко бував на знаменитому Іллінському ярмарку влітку 1845 року. Монумент замовили гласні міської думи в Івана Кавалерідзе, уродженця Роменщини.

Проте найпершим пам’ятником Кобзареві в Україні вважають мармурове погруддя Шевченка, яке встановили у Харкові 1898 року, в садибі Алчевських. На замовлення українського мецената Олексія його виготовив петербурзький скульптор українського походження Володимир Беклемішев. Але простояв він не довго, 1901 року, напередодні 40-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, за наказом міської влади пам’ятник зняли. Вже в 30-х роках син подружжя Микола Алчевський передав погруддя до Харківської картинної галереї, зараз воно зберігається у Київському музеї Шевченка.

А перший скульптурний пам’ятник Шевченкові з'явився у Галичині у підльвівському містечку Винники 28 вересня 1913 року. Погруддя Кобзаря у смушевій шапці витесали з білого пісковика у скульптурній майстерні Андрія Яворського у Львові. Проект розробив відомий український архітектор Олександр Лушпинський. До наших днів цей пам’ятник не зберігся, його зруйнували під час українсько-польської війни в 1919 році.

Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. За приблизними підрахунками, ними пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу (в центрі колажу).

1. м. Донецьк

2. м. Полтава

3. с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області

4. м. Канів

5. м. Севастополь

6. м. Львів

7. м. Миколаїв

Найбільше пам’ятників Шевченкові в Галичині (півтисячі), де Шевченко ніколи не був. Селяни відкривали перший пам’ятник Кобзареві на Львівщині у 1911 році в селі Лисиничі, де він зберігся донині. Голова благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець зазначав, що було чотири хвилі, коли масово будувались пам’ятники Шевченкові. Перша хвиля припала на 100-річчя від дня народження поета у 1914 році, друга – після возз’єднання Західної України (після 1939 року), третя – період «відлиги» (1954 рік), а найбільша припала на початок 90-х років, у час відновлення незалежності України.

Пам’ятник у Харкові вважають найкращим у світі. Його не псує навіть присутність на постаменті символів радянської епохи.

22 вересня 2007 року у Прилуках відкрили перший пам’ятник, де Шевченко-художник.

1. м. Вінниця

2. м. Прилуки

3. м. Заболотів Івано-Франківської області

4. м. Київ

5. м. Харків

6. м. Рівне

7. м. Ковель

Майже на усіх континентах світу, окрім Африки, є пам’ятники Шевченкові, у 44 країнах світу – 100 монументів. Відсутні пам’ятники Кобзареві у Німеччині, Великобританії, Естонії, Киргизії.

У Казахстані, у Форті-Олександрівському, де відбував заслання Тарас Шевченко, вперше встановили пам'ятник на його честь у 1881 році. До наших днів він не зберігся. Але саме звідти розпочинається монументальна Шевченкіана.

1. м. Актау, Казахстан

2. м. Баку, Азербайджан

3. м. Загреб, Хорватія

4. м. Оттава, Канада

5. м. Буенос-Айрес, Аргентина

6. м. Будапешт, Угорщина

7. м. Енкарнасьйон, Парагвай

За кількістю встановлених пам’ятників Тарас Шевченко світовий рекордсмен – більше монументів має хіба що Ісус Христос.

Найвище місце на Землі, де встановлений монумент поетові, на піку Шевченка у Кабардино-Балкарії – 4200 метрів над рівнем моря.

Мистецтвознавці називають оригінальним пам’ятник Кобзареві у Римі, де поет зображений в образі античного філософа (в центрі колажу).

1. м. Вінніпег, Канада

2. м. Тбілісі, Грузія

3. м. Париж, Франція

4. м. Рим, Італія

5. м. Вашингтон, США

6. м. Клівленд, США

7. м. Прага, Чехія