Віртуальні книжкові виставки

ПАМ'ЯТАЄМО ЗАГИБЛИХ

Народився у м. Трускавець Львівської області. У 2011 році закінчив юридичний факультет Львівського державного університету внутрішніх справ, де здобув фах за спеціальністю «Правознавство». Брав активну участь у Революції гідності. Балотувався на позачергових виборах народних депутатів України 2014 року. З липня 2014 року — командир 2-го запасного батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», котрий в лютому 2016 року, згідно наказу Командира ДУК ПС, переформовано у 2-гу резервну сотню ДУК ПС. Брав участь у бойових діях на Донбасі. У 2015 році був одним з координаторів акції «Громадянська блокада Криму» — товарної блокади адміністративного кордону з тимчасово окупованим півостровом Крим. 30 листопада 2019 року призначений заступником Командира ДУК ПС з питань діяльності резервних підрозділів. У 2020 році був обраний членом Проводу Національно-визвольного руху «Правий сектор». Загинув 8 квітня 2022 року в бою проти російських військ під час виконання бойового завдання підрозділом біля села Вірнопілля (Харківська область), прикривши собою побратимів. Похований на Личаківському цвинтарі м. Львова.

24.08.2022 посмертно отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулицю Короленка у Львові перейменовано на вул. Тараса Бобанича. У Львові встановлено пам'ятну таблицю Тарасові Бобаничу на фасаді Львівського державного університету внутрішніх справ, що на вул. Городоцькій,26. Відповідне рішення 22 лютого 2023 року затвердив виконавчий комітет Львівської міської ради.

Народився в м. Борщів Тернопільської області. Закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ та Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Зараз здобуває освітній ступінь «магістр» у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Служить бойовим офіцером 24-ї окремої механізованої бригади. Із 2014 року перебуває в гарячих точках російсько-української війни, зокрема 19 червня 2014 року брав участь у звільненні Ямполя, Донецької області. 23 березня 2022 року, під час бою в районі міста Ірпінь на Київщині, Ігор Дикун, виконуючи обов'язки заступника командира зведеної роти, зазнав вогнепального поранення. Попри це продовжував бій, особисто знищив десять піхотинців, одну БМД та одну БМП противника. У 2014 отримав «Орден «За мужність»» III ступеня - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни.

У 2022 році отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

ШАНУЄМО ЖИВИХ

Народився в с. Задністрянське Івано-Франківської області. На війну відправився у 18 років - відразу після Майдану і Революції Гідності.Командир взводу добровольців (2014), роти (2015). У 2014 році був тяжко поранений у бою біля селища Піски на підступах до Донецька, після одужання повернувся на фронт. Встиг повоювати за Покровськ, Піски, Савур-Могилу. У 21 рік Дмитро став наймолодшим командиром роти, очоливши 1-у штурмову роту ДУК «Правий сектор».2022 та 2023 роки також провів у складі регулярних військ, захищаючи Україну від російського вторгнення. 7 березня 2023 року Дмитро Коцюбайло загинув у боях за Бахмут від осколкового поранення в шию. Дмитра було поховано на Аскольдовій Могилі.

Був першим добровольцем, який отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» прижиттєво (30.11.2021) - за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Народився в м. Бережани Тернопільської області. Закінчив Вище професійне училище № 20 міста Львова за професією «Електрогазозварник», Національний університет «Львівська політехніка». 29 листопада 2019 вступив до лав Збройних сил України. До березня 2020 здобув фах сапера у 201-му навчальному центрі у м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. Від травня 2020 служив у інженерно-саперному відділенні окремого батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала М. Остроградського. Виконував бойові завдання під час операції Об’єднаних сил на Сході України. У ході російського вторгнення в Україну 2022 року сапер та матрос Віталій Скакун перебував у складі сил, які одними з перших давали відсіч ворогу на Кримському перешийку. Віталій був добровольцем, який здійснив мінування та підрив автомобільного мосту Генічеськ — Арабатська Стрілка. Загинув 24 лютого 2022 року під час підриву Генічеського автомобільного мосту в Херсонській області. Завдяки героїчному вчинку Віталія було значно уповільнено просування танкової колони ворога, що дало змогу підрозділу передислокуватися та організувати оборону. Похований на кладовищі в Бережанах. Від березня 2022 — почесний громадянин міст Бережани та Лешно (Польща – там загиблий жив та працював до повномасштабного вторгнення). 22 квітня того ж року відбулося урочисте відкриття моста імені Віталія Скакуна у Празі, поряд з яким розміщене посольство рф. У квітні на його честь була перейменована вулиця у м. Мукачево Закарпатської обл., у серпні — вулиця у Києві.

26.02.2022 посмертно отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Кременчук, Полтавської області. Навчався в Кременчуцькому військовому ліцеї та Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення навчання був направлений на службу до 204-ї бригади тактичної авіації, де служив льотчиком (2016—2018), старшим льотчиком (2018—2020) авіаційної ланки авіаційної ескадрильї та начальником служби безпеки польотів служб (2020—2021). 2017 року став найкращим молодим льотчиком повітряного командування «Південь». 2021 року по закінченню терміну контракту звільнився з лав ЗСУ та працював старшим авіаційним начальником цивільного аеродрому. 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення рф до України, відновився на службі. Відновив навички з льотної підготовки та вирушив на оперативні аеродроми для виконання завдань за призначенням. Спочатку виконував завдання над Житомирською областю. Після того на ізюмському та східному напрямках, а згодом над Херсонщиною. 10 жовтня 2022 року, під час масованого ракетного обстрілу, збив дві крилаті російські ракети. 12 жовтня знищив п'ять дронів «Shahed 136»: три — на півдні України і два — над Вінницею. Через пошкодження літака Вадим катапультувався на Вінниччині, попередньо відвівши винищувач від населеного пункту.08.08.2022 був нагороджений Орденом «За мужність» III ст. — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

05.12.2022 Вадима Ворошилова було удостоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Народився в смт Літин Вінницької області. З дитинства Дмитро займався тхеквондо, здобував призові місця на змаганнях обласного та Всеукраїнського масштабу, здобув чорний пояс, захоплювався військовою технікою, мріяв стати військовим автомобілістом. Навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «управління діями механізованих і танкових підрозділів». У ході російського вторгнення в Україну 2022 року старший лейтенант Дмитро Дозірчий 24 лютого поблизу міста Олешки Херсонської області прорвав оборону противника на мосту й забезпечив вихід колон своєї бригади з оточення.

У 2022 році отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Самбір Львівської області. Після закінчення Академії Державної прикордонної служби України у 1999 році, розпочав службу в місті Маріуполь, в управлінні ДПСУ. Від літа 2012 року по січень 2022 проходив службу в Західному регіональному управлінні ДПСУ. За місяць до російського вторгнення в Україну, знову перевівся до міста Маріуполя. З 24.02.2022 Маріуполь став форпостом оборони на сході України. Постійно велися жорстокі бої з ворогом, який переважав значно чисельністю. З початку березня місто знаходилося в облозі, окупанти зруйнували майже всю інфраструктуру, пошкодили підстанції з подачі води, тепла, електрики і зв’язку. В цих умовах Ігор Дашко разом з колегами-прикордонниками та представниками інших збройних формувань вели запеклі бої з окупантом. Підрозділ, у складі якого був підполковник Дашко, спільно з побратимами з Сил оборони України, самовіддано стримував значно переважаючі сили ворога у визначеному секторі оборони міста-героя. Під час спроби прориву противником позиції прикордонників, ігор Дашко прикривав відхід побратимів. Це дало можливість укріпити запасні позиції. Прикордонник був тяжко поранений, але 09.04.2022 підірвав себе на радіостанції в Маріуполі, щоб вона не дісталася російським загарбникам. Останніми словами в радіоефірі були слова «Слава Україні!».

17.04.2022 отримав посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу.

Народився у м. Полтава. Навчався в Харківському національному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Право». Мешкав у м. Харкові, працював дільничним у райвідділку. З 2014 року добровольцем брав участь в АТО та ООС. Обіймав військову посаду навідника вогневого розрахунку мінометного взводу в м. Маріуполі. За чотири роки був призначений на посаду заступника командира з бойової та спеціальної підготовки окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України. 27 лютого 2022 року бойові кораблі російської федерації розпочали обстріл узбережжя Азовського моря в районі м. Маріуполя з подальшими спробами висадки морського десанту. Одними з перших бій прийняли морські піхотинці Збройних Сил України, які відбили три спроби загарбників ступити на берег. Зазнавши значних втрат, вони змушені були відступити для проведення перегрупування. Прикриття їхнього відходу та тимчасове утримання берегових рубежів було доручено групі військовослужбовців ОЗСП НГУ «Азов», до складу якої входив старший лейтенант В. Грицаєнко. Упродовж 48 годин вони відбили чотири спроби висадки морського десанту ворога та завдали йому суттєвих втрат. Зокрема, старший лейтенант Грицаєнко особисто знищив 9 загарбників. 1 березня 2022 року противник здійснив чергову спробу прориву оборони м. Маріуполя. З боку села Калинівка Донецької області висунулось 9 танків та близько роти живої сили ворога. Під час бою «Гоголь» особисто знищив ворожий танк з РПГ-22, а зі стрілецької зброї — близько двох десятків російських піхотинців. Його підлеглі знищили три ворожі танки палали за хвилину після того, як вони вступили в бій. Після цього окупанти здійснили спробу обійти позиції українців з флангу, проте саме там старший лейтенант Грицаєнко заздалегідь установив протитанкові міни, тож ще три російські танки було знищено. Решта спробували відступити, проте вдало обрані позиції та чітко розподілені завдання дали гвардійцям змогу знищити решту бронетехніки противника. Ворожу колону було розбито повністю. 15 березня 2022 року старший лейтенант Віталій Грицаєнко знову отримав завдання блокувати пересування сил ворога — за даними розвідки, вони були незначні, до взводу. Проте близько 11.00 гвардійці нарахували 12 одиниць бронетехніки різних типів, включаючи три самохідні артилерійські установки, дві реактивні системи залпового вогню «Град», а чисельність ворожих бійців складала близько 2 рот. Попри значну перевагу противника у живій силі, військовослужбовці вступили у бій. Заставши окупантів зненацька, упродовж перших 10 хвилин вони знищили три БТР-8, чотири бронемашини «Тигр», одну бронемашину «Рись» та три десятки російських солдатів. Упродовж двох годин, до прибуття підмоги, гвардійці тримали свої позиції, а після влучної роботи артилерії перейшли у контрнаступ та змусили противника відступити. В тому бою старший лейтенант Грицаєнко особисто знищив 2 ББМ «Тигр», до відділення живої сили, а після контрнаступу взяв у полон російського офіцера. У ніч на 19 березня 2022 року група військовослужбовців «Азову», до складу якої входив старший лейтенант Віталій Грицаєнко, здійснила успішний рейд в тил противника. В результаті було виявлено та знищено ворожий командний пункт, підірвано один тиловий склад та один склад з боєприпасами. Також наші воїни знищили 1 танк, 2 БТР та близько взводу живої сили ворога, переважно офіцерів. Під час запеклого бойового зіткнення у Лівобережному районі міста Маріуполя, офіцер зазнав тяжких поранень, від яких загинув. Віталій Грицаєнко був кремований на Байковому кладовищі.

У 2022 удостоєний посмертно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився на Полтавщині. Закінчив військовий ліцей у Кременчуці, а також Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського і Військовий інститут ракетних військ та артилерії у Сумах. Служив у Збройних силах України, в артилерії, на системах залпового вогню «Смерч». з 2014 року виконував завдання у Донецькій і Луганській областях на посадах від командира взводу до командира дивізіону. В 2018 перевівся до лав Національної Гвардії України. Від початку широкомасштабного вторгнення підполковник О. Голіней особисто спланував та організував систему вогневих позицій для ведення оборонних та наступальних дій особовим складом батальйонної тактичної групи. 25.02.2022 під час наступу на Сєвєродонецьк гаубична артилерійська батарея під керівництвом підполковника Голінея у районі селища Трьохізбенка Луганської області знищила до 30 осіб живої сили, танки Т-72 та БМП. В подальшому офіцер забезпечив виведення з оточення особового складу своєї батальйонної тактичної групи, а також військовослужбовців інших частин НГУ. 07.03.2022 його підлеглими у ройоні населеного пункту Воєводівка Сєвєродонецького району було виявлено та влучним вогнем накрито колону російської техніки. В результаті було знищено до 50 осіб живої сили ворога, три ББМ, 10 одиниць техніки отримали пошкодження різного ступеня. 15.03.2022 гаубична артилерійська батерея під командуванням О. Голінея накрила логістичну колону військ рф у районі населеного пункту Смолянинове Новоайдарського району, в результаті чого було знищено та пошкоджено 5 вантажівок, 10 одиниць автомобільної техніки, чотири паливозаправники та дві БМП противника. 17.03.2022 підполковник О.Голіней скерував вогонь по позиціях військ противника, в результаті чого було влучання в ангар з ворожою технікою. Відбулась детонація вантажу з пальним і знищено близько 20 одиниць автомобільної техніки. А 18.03.2022 артилеристи підполковника О. Голінея успішно знищили командний пункт ворога, пункт забезпечення та склад боєприпасів військ рф.

17.06.2022 отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в с. Ометинці, Немирівського району, Вінницької області. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску з академії отримав звання лейтенант і проходив службу у 59 ОМПБр на посаді командира танкового взводу. Згодом за наказом командира частини був призначений командиром танкової роти.У ході російського вторгнення в Україну 2022 року старший лейтенант Євген Пальченко наприкінці лютого, керуючи взводом танків, допоміг особовому складу бригади вийти з оточення під Олешками, три дні утримував оборону місцевого мосту, знищив ворожу техніку, а також обороняв Мішково-Погорілове на в'їзді до Миколаєва.

02.03.2022 отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Харків. Станом на листопад 2016 року сержант Станіслав Партала був старшим інструктором (заступником командира взводу) 1-го відділення взводу розвідки 1-го батальйону оперативного призначення ОЗСП «Азов». В часі виконання бойового завдання поблизу села Павлопіль — проведення спеціальної операції з пошуку й евакуації одного із загиблих солдатів «Азову», Станіслав Партала ризикуючи власним життям, з групою розвідників й саперів, здійснив спробу забрати тіло бойового побратима. Під час евакуації сапери, котрі рухалися попереду, підірвалися на вибуховому пристрої, два з них зазнали поранень. Групу почали обстрілювати терористи, однак завдяки досвідченості сержанта С. Партали, вдалося вивести групу, евакуювати двох поранених саперів та винести тіло загиблого. Потому, вже у військовому званні старшини, Станіслав Партала відзначився у районі населеного пункту Зайцево, де завдяки його професіоналізму та вмілому керівництву боєм було вчасно помічено приховане просування ворожої диверсійно-розвідувальної групи з п’яти осіб, що наближалася до позицій батальйонної тактичної групи «Азову», по ним було вчасно відкрито вогонь, внаслідок чого чотирьох бойовиків було знищено, одного — взято у полон. За роки на передовій Станіслав провів сотні вдалих бойових операцій, знищив десятки російських окупантів, навчив військової справи безліч побратимів. 27 лютого 2022 року в акваторії Азовського моря з’явилися бойові кораблі рф, які розпочали обстріл узбережжя та спробували висадити морський десант. Бій прийняли морські піхотинці ЗСУ, які успішно відбили три спроби загарбників ступити на берег. Згодом морпіхи були змушені відступити для проведення перегрупування, прикриття їхнього відходу та тимчасове утримання берегових рубежів було доручено побратимам-нацгвардійцям — групі ОЗСП «Азов». Протягом 48 годин «азовці» відбили чотири спроби висадки морського десанту, завдали ворогу суттєвих втрат. Лейтенант Партала особисто знищив вісьмох загарбників та потопив два ворожі плавзасоби. 2 березня 2022 року Станіслав та його підлеглі успішно виконали завдання з мінування можливих шляхів висування ворога й уже поверталися до пункту дислокації, але в районі селища Калинівки Донецької області «азовці» зіткнулися з групою противника, яка чисельно значно перевищувала нацгвардійців і спробувала їх оточити. Лейтенант Партала вміло організував відбиття нападу, у ході бою нацгвардійці знищили три бронемашини противника (причому дві з них особисто підбив лейтенант Партала), ворог удався до втечі. Командир взводу дістав важке поранення, але попри це продовжував керувати боєм і зумів вивести свій підрозділ у район зосередження. На жаль, медикам не вдалося врятувати життя мужнього командира. У 2016 році нагороджений орденом «За мужність» III ступеня — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. У 2020 році отримав орден «За мужність» II ступеня (2020) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу.

У 2022 році посмертно отримав звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Полтава. Закінчив Полтавське професійно-технічне училище № 23 (2013). Працював газозварювальником на одному з підприємств родинного міста. У червні 2021 року після закінчення проходження військової строкової служби уклав контракт про проходження служби у гостомельській бригаді Національної гвардії України. Старший кулеметник відділення взводу оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ. 24 лютого 2022 року у складі 4-ї бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука під час широкомасштабного російського вторгнення в Україну старший солдат Амелін приступив до виконання бойового завдання в одному з найнебезпечніших районів ООС — на околицях смт Трьохізбенки Щастинського району на Луганщині. 26.02.2022 об 11.35 колона ворожої бронетехніки у складі 16 танків Т-72 та двох бойових машин піхоти наближалася до зруйновоаного мосту через річку Сіверський Донець. З боку окупованого бойовиками так званої «лнр» міста Красний Лиман. З метою прориву лінії оборони окупанти розпочали жорсткий обстріл гвардійських позицій. Артем Амелін рішуче вступив в бій з ворогом. Він дістався станкового протитанкового гранатомета, і, не зважаючи на пошкоджений оптичний приціл, скорегував механічні прицільні пристрої та миттєво вистрілив у перший танк Т-72, влучив у башту і заклинив її. Інший танк при прориві на позиції гвардійців Артем підбив двома ручними гранатами. Під щільним мінометним обстрілом Артем дістав уламкове поранення, але, не зважаючи на біль, продовжив прикривати відхід та перегрупування своїх побратимів. Згодом неподалік вдарили нові ворожі снаряди й Артем дістав множинні осколкові поранення в районі с. Трьохізбенка, що на Луганщині. Побратими одразу надали йому домедичну допомогу й навіть довезли живим до шпиталю, але під час проведення реанімаційних заходів він помер. 28.02.2022 нагороджений посмертно орденом «За мужність» III ступеня - за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

25.03.2022 отримав посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Закінчив факультет германської філології Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю «Викладач англійської мови». Одразу ж після повномасштабного вторгнення сили та засоби Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України були приведені у повну бойову готовність, в тому числі підрозділи 18 бригади оперативного призначення. 27.02.2022 в акваторії Азовського моря з’явилися бойові кораблі рф, які розпочали обстріл узбережжя та спроби висадки морського десанту. Одними з перших бій прийняли морські піхотинці Збройних сил України, які відбили три спроби загарбників ступити на берег. Але внаслідок постійних обстрілів вони зазнали великих втрат та змушені були відступити для проведення перегрупування. Прикриття відходу побратимів та тимчасове утримання берегових рубежів було доручено окремому загону спеціального призначення «Азов», який очолював майор Денис Прокопенко. Як грамотний військовий керівник, він вміло організував оборону узбережжя, налагодив взаємодію з артилерійськими підрозділами та зайняв визначений район оборони. Під керівництвом командира загону «Азов» спецпризначенці за 48 годин відбили чотири спроби висадки морського десанту та знищили близько роти живої сили противника. З 24.02.2022 окремий загін спеціального призначення «Азов» брав безпосередню участь в оборонних боях за місто-герой Маріуполь. В ході оборонних боїв вдалося знищити 9 танків, 15 бронемашин, до 20 вантажівок із боєприпасами та тиловим забезпеченням, при цьому ворог втратив до батальйону живої сили. Перебував в полоні в Оленівці, згодом Дениса Прокопенка та весь командний склад оборонців Маріуполя вивезли до Москви. 21 вересня 2022 року звільнений з полону внаслідок обміну полоненими. 21.08.2019 був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня — за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм.

19.03.2022 отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

У травні 2022 року підрозділ майора Олександра Юрковського знищив техніку ворога та понтонну переправу через річку Сіверський Донець у районі Білогорівки (Луганська область). Завдяки цьому було сповільнено просування противника, унеможливлено перекидання його резервів і продовження наступу в напрямку населених пунктів Сіверськ і Лисичанськ. Російські загарбники протягом 8 діб намагалися форсувати річку Сіверський Донець і тимчасово створили три плацдарми. Поступово українські війська вибили росіян з кожного із них. 21.08.2019 був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня — за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм. 21.04.2022 був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня - за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

05.08.2022 отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Запоріжжя. Випускник Національної академії Національної гвардії України. У 2014 році, у складі зведеного загону підрозділів Національної гвардії України Дмитро Апухтін виконував бойові та спеціальні завдання в районі проведення антитерористичної операції щодо надання допомоги Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону в Донецькій області, де проявив себе відданим справі щодо захисту територіальної цілісності України. Також, з 2014 року, неодноразово, приймав участь в АТО, виконанні бойових та спеціальних завдань в районі проведення операції Об'єднаних сил. Очолював зведені підрозділи Національної гвардії України в складі відповідних угруповань Об'єднаних сил. З грудня 2021 року очолював батальйонну групу Південного ОТО угруповання НГУ в ОТУ «Схід» в районі проведення операції Об'єднаних сил. 3 березня 2022 року на визначеному напрямку полковником Апухтіним була помічена передова група противника. Грамотно організувавши оборону, визначивши кожному вогневі завдання, полковник Апухтін героїчно вступив у бій. В ході бойового зіткнення, завдяки вмілому керівництву підлеглим особовим складом, було знищено одну одиницю броньованої техніки ворога. 5 березня, коли ворог знов намагався прорвати оборону та пройти до м. Маріуполя, між військовослужбовцями та окупантами зав'язався бій. Завдяки вмілому керуванню особовим складом під час бою було знищено 2 одиниці броньованої техніки та близько 20 солдат противника. 10 березня, під час виконання бойового завдання щодо організації оборони та недопущення просування противника до м. Маріуполя, особовим складом під командування полковника Апухтіна було зупинено рух механізованої колони противника, знищено два ворожих БМП-2 та живу силу противника. 12 березня, на блокпосту на північній околиці м. Маріуполя, керуючи діями особового складу в ході бойового зіткнення, під час наступу ворожої колони, як справжній командир вміло здійснив маневр силами і засобами підрозділу, особисто, беручи вогонь противника на себе, полковник Апухтін ціною власного життя зупинив наступ ворога, не давши йому можливості просунутись в глибину міста. Тим самим, офіцер надав змогу своїм побратимам продовжити оборону, не допустивши чисельних втрат серед особового складу. Своїм героїчним та мужнім вчинком полковник Апухтін Дмитро Олександрович забезпечив успішне виконання бойового завдання та зберіг життя і здоров'я підпорядкованого особового складу.

25.03.2022 отримав посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився у місті Красний Луч (з 2016 р. — Хрустальний) Луганської області. Навчався у Донецькому державному технічному університеті, який закінчив за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво». З окупацією у ході війни на сході України рідного міста, Михайло Чупрін перевіз матір на підконтрольну Україні територію, а сам пішов захищати Батьківщину. У той час в структурі полку «Азов» формувався танковий підрозділ. Він стояв біля витоків історії танкової роти «Холодний Яр». З березня 2015 року на базі «Азову», коли «холодноярці» отримали перші три танки, розпочалися навчання. Михайло Чупрін став навідником одного з цих танків. Бойове хрещення відбулося у боях за Широкине навесні-влітку 2015 року. У вересні 2020 року очолив танкову роту. З початком широкомасштабного російського вторгнення військ на територію України 31-річний командир танкової роти ОЗСП НГУ «Азов» старший лейтенант Михайло Чупрін разом зі своїм підрозділом боронив Маріуполь. Разом з однополчанами тримав оборону вздовж вулиці Набережної по якій наступали рашистські війська. З 25 лютого по 12 березня 2022 року танкісти роти під командування «Чупа» героїчно відбили вісім спроб прориву оборони. В неймовірно важких умовах азовцям вдалося вистояли під час ворожих обстрілів зі ствольної артилерії та реактивних систем залпового вогню «Град». Зокрема, екіпаж танка Т-64 під командуванням старшого лейтенанта Михайла Чупріна знищив сім танків ворога, п'ять бронемашин та близько десятка вантажівок, при цьому окупанти втратили до двох взводів живої сили. 13 березня 2022 року під час спроби прориву оборони міста з боку селища Старий Крим старший лейтенант Чупрін особисто знищив три танки, два бронетранспортери та близько взводу піхоти противника. Такі дії танкістів значно сповільнили темпи просування ворога до Маріуполя. 19 березня 2022 року Михайло Чупрін разом із навідником танку сержантом Руслан Живолуп прийняли свій останній бій у танку, який був уже підбитий і не міг рухатись. Проте вони використали бойову машину як нерухому вогневу точку.

У 2022 отримав посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Київ. Від 2017 року служить у складі «Азов». У свої 22 роки лейтенант Лев Пашко заслужив репутацію вмілого, грамотного та авторитетного командира. 26.03.2022 противник із боку населеного пункту Гнутове здійснив спробу прориву української оборони. Лейтенант Пашко з гранатомета особисто підбив російську БМП-2, а після спроби десантників рф вирватися з палаючої машини, гвардієць другим пострілом ліквідував усіх загарбників. Невдовзі гвардійці знищили ще два танки, завдавши удару у фланг ворогові. Один з цих танків знищив Л.Пашко. Потім гвардійці перейшли у контрнаступ та ліквідували щонайменше 30 росіян та решту їхньої техніки. 28.03.2022 сили агресора прорвали оборону українських військ на рубежі Гнутове-Черненко та здійснили спробу переправи трьох танків та шістьох вантажівок через річку Кальміус. Зведена група гвардійців під керівництвом Лева Пашка знищили ворожий танк та вантажівку і не дозволили решті переправитися через річку. Надалі в результаті бою було знищено більше десятка осіб ворожої піхоти та три вантажних автомобіля з боєприпасами. 01.04.2022 переважаючі сили противника увійшли на околицю міста та здійснили спробу обладнати блокпост. Лейтенант Пашко завдяки спланованим діям знищив блокпост, над яким вже надвечір майорів синьо-жовтий стяг. В результаті бойового зіткнення було ліквідовано більше половини з 50 загарбників, а ворожу техніку перетворено на брухт. Перебував в російському полоні, з якого був звільнений 21 вересня 2022 року. 21.08.2019 був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня — за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм.

19.03.2022 отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився в м. Лубни Полтавської обл. Під час наступу ворожих військ поблизу міста Глухова на Сумщині вступив у бій із переважними силами противника. Було завдано значної шкоди ворогу, виведено з ладу 3 БТРи, 6 одиниць ворожої автомобільної техніки. Він зумів вивести особовий склад, не допустивши безповоротних втрат. Брав активну участь у бойових діях у населених пунктах Чернігівської області. Неодноразово зупиняв просування противника закріпленою територією. Під час обстрілу з боку російських військ у березні 2022 року в районі населеного пункту Буди на Чернігівщині попри перевагу противника завдав суттєвих втрат ворогу й зупинив його просування. Був поранений у бою, проте виконав бойове завдання.

У 2022 році отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

ПАМ'ЯТАЄМО ЗАГИБЛИХ

Народився в с. Чемужівка Зміївського району Харківської області. З лютого по квітень 2020 року виконував службово-бойові завдання в зоні проведення ООС в районі Світлодарської дуги. Серед підлеглих молодший сержант Тимченко користувався авторитетом, оскільки володів неабиякими лідерськими якостями та був гідним прикладом для бійців. 23 лютого 2022 року у зв’язку із напруженою оперативною обстановкою напередодні широкомасштабного вторгнення військ рф на територію України військовий оперативний резерв бригади було терміново передислоковано на Луганщину. У ході широкомасштабного російського вторгнення, 26 лютого 2022 року, в районі населеного пункту Трьохізбенка під постійними масованими артилерійськими обстрілами з боку ворожих військ зайняв вогневу позицію, даючи змогу побратимам зі свого відділення вийти з району ураження. Олександр Тимченко гранатою підірвав ворожу БМП разом з піхотою. Гідно прийнявши бій, молодший сержант дав змогу побратимам відійти, а сам залишився та зазнав поранень, несумісних із життям.

25.03.2022 отримав посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився на Чернігівщині. У 2015 закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного й відтоді служить у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. У ході російського вторгнення в Україну 2022 року спланував та організував оборону населених пунктів Пухівка, Рожівка та Калинівка Броварського району Київської області, створивши ефективну систему вогню підрозділів механізованого батальйону бригади. Після майже чотиригодинного бою 9 березня було знищено 17 танків, 3 БМП та до 55 бійців противника.

У 2022 році отримав звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

ШАНУЄМО ЖИВИХ