- Перегляди: 271
Вишиванка – це не лише особливий елемент святкового національного одягу, але й важлива частина культури українського народу. Кожен регіон України має свої унікальні та оригінальні мотиви та орнаменти на одязі. За повір’ями сорочку для немовляти мала вишивати мати або бабуся, при цьому молитися та співати пісень. Вважалося, що так сорочка стає оберегом. У вишивці сакральне значення має все: від ниток та походження тканини до орнаменту, кількості стіжків і колористики. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Нитки для цього вибілювали 3 роки. Фарбували нитки для вишивання природними барвниками: корінням, листям, квітами, корою. Для закріплення кольору нитки запікали у ржаному тісті. Таким чином забарвлення не втрачалося протягом десятиліть. Українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. У 19-му столітті Іван Франко почав поєднувати вишиванку з європейським костюмом і цим започаткував своєрідну моду. У кінці ХІХ століття про український традиційний одяг знала вся Європа. Вишивка традиційно оберігає нашу націю, в ній – наша історія, релігія, мистецтво, а також душа українського народу. Представлені нижче видання дозволять детальніше ознайомитися з технікою та мотивами вишиванок різних регіонів.
Мені сорочку мама вишивала
Неначе долю хрестиком вела…
© Н. Май
Бебешко Л.
Українська вишиванка. Мальовничі узори, мотиви, схеми крою.–Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017.–128 с.
Альбом-посібник стане справжнім подарунком для усіх, хто закоханий в українську вишивку! Композиції вишивки для чоловічих та жіночих сорочок створені на основі як старовинних колекційних взірців, так і сучасних тенденцій вишивання. У книзі є все, що необхідно для того, аби самостійно пошити та власними руками вишити красиву українську одежу.
Бебешко Л.
Українські вишиванки: орнаменти, композиції.-Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021.–128 с.
Видання містить схеми моделей жіночих і чоловічих вишиванок. Композиції створені на основі старовинних колекційних взірців, але з урахуванням сучасних тенденцій вишивання. Поліські, бойківські, галицькі, буковинські, закарпатські, слобожанські, полтавські, подільські орнаменти. Схеми розроблені автором за кращими колекційними взірцями з музейних і приватних колекцій. У книжці є детальні схеми узорів для різних деталей сорочок, вказівки щодо вживання різноманітних поверхневих швів, схеми крою тощо.
Бебешко Л.
Вишивальні традиції України. Білі та писані сорочки.-Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021.–160 с.
Візитівкою цього видання є чарівні білі та чорні писані сорочки з різних регіонів України, цікаві й самобутні за типами кроїв, колористикою вишивки, її компонуванням і технологіями виконання. «Відкрите віконце», «зоряний хрест», «кривулька», «хвилька», косі хрести, водяний ключ («гесик»), «колодки», «баранячі роги», зіркові «квіти» і «дволисники», «ріжкаті» трикутнички — відтворюйте кращі взірці орнаментів вишиваних шедеврів з музейних і приватних колекцій. У виданні подано інформацію про типи крою, види композицій, орнаментів та мотивів вишивки білих сорочок і художньо-технологічні особливості чорних писаних вишиванок. Представлено двадцять п’ять моделей сорочок з білою вишивкою і двадцять видів чорних писаних вишиванок. Кожна схема вишивки супроводжується переліком використаних швів.
Кульчицька О.
Народний одяг західних областей України: альбом каталог.-Львів: Апріорі, 2018.–315 с.
В альбомі-каталозі репрезентовано унікальний творчий доробок видатної української художниці Олени Кульчицької в галузі етнографії, що налічує 426 творів у різних техніках: акварелі, графічні зарисовки тушшю, пером та олівцем, лінорити. У книзі представлено акварелі зі зображенням народної ноші з таких історико-етнографічних регіонів Західної України, як Поділля, Покуття, Буковина, Гуцульщина, Бойківщина, Опілля, Волинь і Полісся, а також із етнічних українських земель, які після Другої світової війни опинились у складі Польщі чи Словаччини. У збірці показано давній український одяг кінця XIX – першої третини XX століття, який художниця замалювала впродовж 1910- 1953 років. Серія охоплює різноманітні зразки й типи народної ноші: жіноче та чоловіче вбрання, щоденний і святковий, зимовий і літній, весільний одяг майже кожного етнографічного регіону.
Причепій Є.
Вишивка Східного Поділля: структура орнаменту та спроба інтерпретації образів.-Київ: Родовід, 2007.–344 с.
Це видання – результат багаторічного дослідження й захоплення вишивкою подружжя Євгена і Тетяни Причепіїв. Протягом 5-ти років, подорожуючи українськими селами, вони збирали колекцію вишивки вінницького Придністров’я. Доктор філософських наук Євген Причепій створив порівняльне дослідження про символіку вишиваних орнаментів, їх структуру та характерні ознаки східно-подільської вишивки. Видання містить велику кількість деталізованих ілюстрацій вишитих подільських полотен першої половини і середини ХХ століття.
Шандро М.
Гуцульські вишивки.-Чернівці: Букрек, 2005.–76. с.
Книга не лише вміщує найкращі взірці гуцульської вишивки, які дуже легко відшивати, а й дає розповіді про них, про авторку книги, мистецтвознавчу трактовку.
Кара-Васильєва Т.В.
Історія української вишивки.-Київ: Мистецтво, 2008.–464 с.
Книга-альбом повно і всебічно висвітлює основні етапи розвитку української вишивки від часів її зародження до сьогодення, розкриває роль і місце цього виду декоративного мистецтва в оформленні одягу, житла, у використанні в храмових інтер'єрах, під час різноманітних свят і народних обрядів. У виданні широко представлено унікальні зразки вишивок виконаних за малюнками Тараса Шевченка, Василя Кричевського, Ганни Собачко-Шостак, представників авангарду початку XX століття, а також сучасних народних і професійних майстрів.
Зайченко В.
Вишивка козацької старшини XVII-XVIII століть: каталог колекції Чернігівського історичного музею Ім. В.В. Тарновського.–Київ: Родовід, 2001.–200 с.
В Україні одним із найпоширеніших видів декоративного мистецтва була й досі є вишивка. Поряд з традиційними прадавніми геометричними орнаментами, існування яких не можна окреслити хронологічними рамками, в XVII-XVIII століттях серед верхівки українського суспільства великої популярності набула вишивка рослинними орнаментами. Вона виконувалася шовковими нитками, золотою і срібною сухозліткою, заполоччю на ужиткових речах козацької старшини - простирадлах, наволочках, скатерках, рушниках, одязі та церковних речах. Велика збірка таких витворів зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського.
Ніколаєва Т.О.
Історія українського костюма.-Київ: Либiдь, 1996.-176с.
Висвітлюються витоки традиційного українського костюма, його багатовікова історія, тісно пов'язана з процесом розвитку української спільноти. Представлене широке розмаїття народного вбрання відповідно до історико-етнографічних регіонів України, детально розглядаються його численні компоненти та прийоми оздоблення.
Кара-Васильєва Т.В., Заволокіна А.О.
Українська народна вишивка.-Київ: Либiдь, 1996.-96с.
У книзі розглядаються особливості самобутньої української народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів. Описуються основні техніки шиття. Розкривається символіка рушників, їхнє значення у святах та обрядах.
Іваневич Л.
Традиційний одяг українців Поділля (друга половина XIX-початок XXI ст.): історія, класифікація, конструктивно-художні та регіонально-локальні особливості.-Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2022.-800 с.
У монографії здійснена спроба репрезентувати реґіонально-локальну специфіку традиційного вбрання українців Буковинської, Західної, Східної та Центральної зон Поділля другої половини ХІХ-початку ХХІ ст. Подано класифікацію народного одягу реґіону за його конструктивно-художніми й функціонально-вжитковими характеристиками.
Титаренко В.П.
Полтавська традиційна вишивка: минуле і сучасне (виховний аспект).-Полтава: Верстка, 2000.-136с.
Навчально-методичний посібник спрямований на виховання молоді на національно-культурних традиціях рідного краю. Посібник складається з кількох розділів, містить основні техніки полтавської вишивки, характеристику полтавського типу сорочки, фрагменти старовинних узорів для сорочок та рушників які зібрані на Полтавщині.
Косміна О.
Традиційне вбрання українців. Т. 1: Лісостеп. Степ.–Київ: Балтія–Друк, 2008.–160 с.
Це перше науково-популярне видання, що розкриває поетичний образ українських строїв лісостепового регіону в усьому їх варіативному розмаїтті. Ілюстративна добірка видання представляє традиційні строї, деталі вбрання та аксесуари автентичного одягу Лісостепу з приватних і музейних колекцій України. Книга містить інформацію історико-етнографічного та краєзнавчого характеру. Зокрема, особливу увагу зосереджено на художніх особливостях і символічному наповненні елементів народного строю.
Косміна О.
Традиційне вбрання українців. Т. 2: Полісся. Карпати.-Київ: Балтія–Друк, 2011.–170 с.
Книга «Традиційне вбрання українців. Том ІІ. Полісся. Карпати» продовжує знайомити нас з українським народним одягом. Строкате вбрання бойків, лемків, гуцулів, буковинців, закарпатців та поліщуків ще до початку ХХ століття зберігало архаїчні риси. Завдяки унікальним зйомкам автентичного вбрання, зробленим у 22 музеях України та приватних колекціях, читач вперше має змогу детально ознайомитись з елементами народних строїв, головними уборами, взуттям, прикрасами, аксесуарами, оцінити колористику вбрання та багатство декору.
Васіна З.
Українське народне вбрання.-Київ: Мистецтво, 2020.–72 с.
Автентика комплексів вбрання Середньої Наддніпрянщини, жіночі строї Лівобережжя, Центральної Київщини, Полтавщини, чоловічі зачіски селян, прикраси – все це виразна не лише етнічна, а й географічна та характерна ознака нації. Отже, ми маємо можливість не лише отримати інформацію, а й побачити унікальні ілюстрації Зінаїди Васіної, яка відкриває для нас сторінки національної історії та давній світ із позиції сучасності, що відзеркалює наші натхнення та гордість.
Кара-Васильєва Т.В.
Українська сорочка. Хрестикова техніка. Вирізування. Виколювання. Коса гладь.-Київ: Томіріс, 1994.–32 с.
Вишивка — один з найдавніших і найулюбленіших серед українців видів народного мистецтва. Завдяки закладеним в ній винятковим колористичним та орнаментальним властивостям та порівняно простим технікам виконання, вона дає майстрові можливість максимально виявити свою творчу фантазію. В альбомі подано основні техніки традиційної української вишивки, застосовані для оздоблення жіночих та чоловічих сорочок, подано практичні поради що допоможуть початківцю осягнути таємниці цього чарівного мистецтва.
Стельмащук Г.Г.
Українське народне вбрання.-Львів: Література та мистецтво, 2019.–256 с.
На джерельному і фактологічному матеріалі представлено шлях формування і побутування українського традиційного вбрання від найдавніших часів до початку XX ст. Розглянуто комплекти вбрання усіх етнографічних регіонів України. Вперше подано коротку характеристику вбрання української еліти, міщан і робітників.
Булгакова-Ситник Л.
Подільська народна вишивка: етнографічний аспект.-Львів: Ін-т народознавства НАНУ, 2005.–328 с.
У монографії вперше досліджено народний досвід подільської вишивки у генетичному взаємозв'язку матеріалу і техніки вишивання, топографії вишивки та крою виробів, окремих мотивів і стилістичних особливостей орнаменту. Визначено й охарактеризовано типи подільської вишивки, їх специфічні ознаки та спільні національні риси у контексті традиційної української вишивки.
Свйонтек І.
Покутські вишивки Прикарпаття.-Львів: Апріорі, 2018.-92 с.
Навчальний посібник присвячений покутським узорам вишивок у техніці хрестика кінця ХІХ ст. — першої половини ХХ ст. та їх побутуванню впродовж ХХ ст. і на початку ХХІ ст.. У ньому розглядаються різні взори покутських народних вишивок чоловічих, жіночих сорочок і «заборів» переміток та їх місцеві назви. Систематизовано взори на фітоморфні (рослинні), зооморфні (тваринні), за походженням, предметно-речові, космічні, цифрові. Посібник уміщає таблиці із розводами хрестикових узорів автентичних вишивок сорочок, а також авторських фотоілюстрацій автентичних вишивок і типажів у традиційному одязі Городенківського району Івано-Франківської області. Розглядається мистецтво геометричного орнаменту — орнаментальні мотиви та композиції, варіанти побудови уставок жіночих сорочок чи пазух чоловічих сорочок. Відтворені автором узори, у вигляді «розводів» (рисунків, контурів узорів), подано на таблицях, а відтворені узори заповнені кольоровими нитками. Усі фотографії і таблиці пронумеровано та паспортизовано. Подано багато матеріалів для того щоб побачити як творилися різні варіанти класичних узорів, як мінялися кольори ниток при заповненні «розводів» у різний час і в різних селах. Процес творення узорів з простих орнаментальних мотивів може послужити майстер-класом для студентів на практичних заняттях. Узори вишивок можуть бути творчо використані для розробки етнодизайну сучасного одягу в національних традиціях. Джерелами для пошуку автентичних вишивок послужили: фонди музеїв, поїздки в села, приватні колекції, виставки, фестивалі «Покутські джерела», «Дністрові зорі», ювілейні свята сіл і міст Покуття. Введено рубрику «Географія орнаменту», тому що ми живемо в ХХІ ст. і локальні вишивки поширилися поза межі місцевостей, де вони були створені. Для кращої орієнтації про територію Покуття на початку кожного розділу альбому подано мапу відповідного району Івано-Франківської області — Городенківського та Тлумацького.
Зез Т.
Вишивка в одязі видатних українців.-Київ: АДЕФ-Україна, 2020.-42 с.
«Вишивка в одязі видатних українців» – проєкт київського Музею видатних діячів української культури та «ZETA atelier», мета якого через світ одягу, жіночих аксесуарів показати, як українська аристократія ХІХ ст. не лише намагалася жити в ритмі тогочасного європейського життя, але й ознайомлювати світову спільноту зі своєю традиційною національною культурою; привернути увагу до діяльності, суспільної значущості осіб, яким цей одяг належав. Бо саме вбрання безпосередньо пов’язане з людиною і найповніше віддзеркалює не тільки матеріальні умови життя й естетичні смаки суспільства, але і певні риси характеру, її індивідуальність, належність до тієї чи іншої національності, суспільної групи тощо. Вишивання належало до популярних видів рукоділля серед усіх верств жіночого населення: селянства, міщанства, дворянства, аристократії. Таким чином, вишита сорочка ставала мостом, що з'єднав українську аристократію, інтелігенцію та народні маси. Підтвердженням цього слугують численні світлини з родин Драгоманових, Старицьких, Косачів, Лисенків, Франків, Рильських, Скоропадських та інших. Любов до світського вбрання з національними ознаками у цих родинах передавалася від старшого покоління до молодших. Коли одяг починають оцінювати з погляду простоти, практичності, доцільності – вбрання стає пристосованим до життя ділової людини. Також, національну приналежність українці демонструють через аксесуари що оздоблені вишивкою. Так поєднання «жіночих дрібничок», оздоблених національною вишивкою з модними елементами європейського костюму було для них, навіть під час заборони всього українського, доступним засобом вираження своєї ідентичності і не потребувало дозволу з боку офіційної влади. У другій половині ХІХ ст. для представників української інтелігенції носити елементи народного одягу було своєрідним маніфестом національної приналежності. Таким чином було створено прецедент нового національного символу – одяг сучасного крою, оздоблений традиційною для українців вишивкою.
Білан М.С., Стельмащук Г.Г.
Український стрій: навчальний посiбник.-Львів: Фенікс, 2000.-325с.
На обширному джерельному і фактологічному матеріалі представлено шлях формування і побутування українського традиційного строю від найдавніших часів до XX ст. Розглянуто комплекти строїв усіх етнографічних регіонів України та зв'язок строю із духовним життям народу. Додано короткий словник народної одягової термінології.
Матковська В.
Горсики з борщівського краю.-Тернопіль: Підручники і посібники, 2024.-48 с.
Приватна колекція традиційного українського вбрання кінця XIX – поч. XX ст Віри Матковської налічує з півсотні горсиків і всі вони родом з Борщівського району. Вироби унікальні і мають мистецьку та історичну цінність. Горсик вдало довершував образ українки разом з вишиваною сорочкою, тканою плахтою чи спідницею, запаскою і крайкою. Невідомі майстрині залишили нам у спадок автентичні роботи зі своєю історією та енергетикою, яку заклали у цих подекуди простих, а іноді й вибагливих орнаментах. На чорному оксамиті з кольорових ниток оживають різноманітні квіти – від червоних троянд, до конвалій та ромашок. Лелітки, бісер і стеклярус – матеріали які зазвичай використовували для оздоблення горсиків.
Гаврилів Н.
Сокальська вишивка.-Львів: Апріорі, 2015.-28 с.
В альбомі представлено фотографії, схеми орнаментів і кроїв давніх сокальських сорочок з фондової збірки Музею народної архітектури та побуту у Львові.
Український народний одяг XVII - початок XIX cт. в акварелях Ю. Глоговського.-Київ: Наукова думка, 1988.-272с.
Видання базується на малюнках українського народного одягу з колекції акварелей львівського художника і архітектора кінця XVIII — початку XIX ст. Юрія Глоговського. Авторами здійснено наукову характеристику представлених зразків народного одягу, показано історичні та естетичні основи його розвитку.