Віртуальні книжкові виставки

Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, С. Руданський називав «співомовками». «Співомовки» це збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, жидів, німців, чортів і т.д., зачерпнутих здебільше з уст народу («Пан та Іван в дорозі», «Піп з кропилом», «Баба в церкві», «Циган з хроном», «Вареники», «Хоробрий лях», «Мошко-асесор», «Зайшов німець раз на баль», «Чорт» та ін.). Перше видання «Співомовок» окремою книгою, яке вмістило двадцять вісім віршів, здійснила в Києві Олена Пчілка 1880 р. під псевдонімом «Н-й Г-ь Волинський» (Невеличкий гурток волинський). Найповніше дореволюційне видання творів С. Руданського у семи томах (перше видання — 1895–1903, друге — 1910) вийшло завдяки зусиллям М. Комарова, Василя Лукича (В. Левицького), А. Кримського та І. Франка. Крім веселих «співомовок», С. Руданський писав ліричні поезії («Повій, вітре, на Вкраїну», «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та ін.), що відбивали не тільки особисте горе поета, але й страждання всього народу. Деякі з них стали народними піснями («Повій, вітре, на Вкраїну»). До літературної спадщини С. Руданського належать і переклади («Слово о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда» та інші). 1870 року в Ялті поет-романтик Амвросій Метлинський покінчив життя самогубством. Розтин тіла покійного робив Степан Руданський спільно зі ще одним лікарем.

Едгар По був одним із перших американських професіоналів короткого оповідання (новели) і засновником детективного жанру. Він був першим відомим американським письменником, який намагався заробляти винятково творчістю, тому упродовж життя По потерпав від матеріальної скрути, бо його твори не були адекватно оцінені сучасниками. Едгар Аллан По справедливо вважається основоположником детективної та фантастичної (передовсім, наукової фантастики, містики та фантастики жахів) у США та в Новому світі в цілому. Не меншим є значення По для поезії та малого драматичного оповідання. Свідоцтво про смерть Е. По вважаються втраченими, а причина його смерті досі не з'ясована. Едгар Аллан По написав свої найвідоміші твори в готичному жанрі, якого він дотримувався, аби задовольнити смак публіки. Найчастіше у своїх оповіданнях він піднімає питання смерті: її фізична незрозумілість, страх передчасного поховання, реанімація мерців та скорбота. У 2014 році режисер Бред Андерсон зняв фільм «Оселя проклятих» — інтерпретацію оповідання Е. По «Система доктора Смоля і професора Перро».

До початку письменницької кар'єри Сомерсет Моем відвідував Королівську школу в Кентербері, потім вивчав літературу і філософію в Гайдельберзькому університеті. По закінченню навчання Моем вже знав французьку, німецьку й італійську мови окрім рідної англійської. У сорокарічному віці Сомерсет Моем відчував себе втомленим життям і хотів змінити середовище. Нагодою для цього стала Перша світова війна. Скориставшись своїми зв'язками, він влаштувався водієм до санітарної частини, дислокованій у Франції. Свій роман «Тягар пристрастей людських» він редагував під Дюнкерком під час бойового затишшя. У роки Першої світової війни Моем працював агентом британської розвідки. Під час Другої світової війни працював у Голлівуді сценаристом. З-під пера письменника вийшло 25 п’єс, 21 роман і понад 100 оповідань. Чимало творів носять автобіографічний характер. «Я не народився письменником, я ним став», – так говорив він про себе. Могили у Сомерсета Моема немає – його прах розвіяний біля стін Бібліотеки Моема в м. Кентербері (Англія).

Літературна спадщина Шевченка, центральне місце в якій займає поезія, зокрема збірка «Кобзар», уважається основою сучасної української літератури і значною мірою літературної української мови. Твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу. Тарас Шевченко був талановитим художником - він створив понад 1300 картин, із яких до нашого часу збереглися понад 800. До власних творів поет створював ілюстрації, любив малювати автопортрети. За життя Тараса Григоровича його більше цінували як художника, а не як поета. За все своє життя Шевченко пробув в Україні 15 років. 1975 року один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка. 1384 пам’ятники Тарасові Шевченку встановлено у світі. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили 1881 року в місті Форт-Шевченко. Найменше у світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко створив український майстер Микола Сядристий. Радянська влада не могла просто заборонити твори Шевченка, бо вони були занадто відомі. Замість цього Кобзаря намагалися дискредитувати.

Юрій Мушкетик – визначний майстер сучасної української прози. Він починав як історичний романіст, його першим твором був «Семен Палій». Юрій Мушкетик написав цю повість у 1954-му, коли йому було усього 25 років. Невдовзі заняття історією стало небезпечним. Навіть і у порівняно ліберальні шістдесяті важко було уникнути звинувачень у «націоналістичних перекрученнях» єдино правильної офіціозної інтерпретації. До історичної прози романіст повернувся аж у сприятливіші, вже пізньорадянські часи. Один за одним з'явилися «Останній гетьман», «Гетьманський скарб», «Брат на брата». Після того з-під його пера з'явилося ще понад 30 книжок. Популярним став історичний роман «Яса», у центрі якого - кошовий Запорозької Січі Іван Сірко. Основною рисою творчості письменника є те, що він прагне допомогти людині знайти істину, пізнати саму себе і світ довкола. Переважна більшість творів Ю.Мушкетика спроектована на Україну, де автор бачить для себе об’єкт роздумів і красу людського існування.

Один із найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, п'яти поем і циклу зі 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів. Його вважають національним героєм та одним із символів Англії, її національним поетом. Твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив. Існують різні погляди на особу і біографію Шекспіра. Основним науковим напрямом, підтриманим більшістю дослідників, є біографічна традиція, що склалася впродовж декількох сторіч, згідно з якою Вільям Шекспір народився в місті Страдфорді-на-Ейвоні в заможній, але не в благородній сім'ї і був членом акторської трупи Річарда Бербеджа. Цей напрям вивчення Шекспіра називають «стратфордіанством». Існує також протилежна точка зору, так зване «антистратфордіанство», прихильники якої заперечують авторство Шекспіра (Шакспера) із Стратфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб. Сумніви в традиційній точці зору відомі вже починаючи з XVIII століття. Разом із тим, серед антистратфордіанців немає єдності щодо того, хто саме був справжнім автором шекспірівських творів. Число ймовірних кандидатур, запропонованих різними дослідниками, станом на XXI століття налічує 87 осіб. Прихильники страдфордіанства вважають, коли Вільяму Шекспіру виповнилось вісімнадцять, він одружився з дочкою фермера Анною Гетевей (Anne Hathaway). Вільям Шекспір дуже вплинув на формування сучасної англійської мови. Завдяки його творчості з'явились такі популярні до сьогодні в повсякденній англійській такі слова і вирази як «fashionable» (модний), «lackluster» (тьмяний), «in a pickle» (в жалюгідному стані), «one fell swoop» (одним махом). Твори Шекспір найбільш цитовані в англійській мові, за популярністю вони поступаються лише цитатам з Біблії. За життя Шекспіра жінкам заборонялось з'являтися на сцені в театрі, а всі жіночі ролі виконували чоловіки. Сьогодні важко уявити як у п'єсі Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» головну жіночу роль виконував чоловік, але тоді це було звичним явищем. У Вільяма була лише одна внучка Єлизавета. Проте вона померла бездітною і тому в Шекспіра сьогодні не має прямих нащадків.

Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був пов'язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього знайшли заборонені політичні видання. Через те, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та й для офіційних властей була таємницею. Та річ ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виняткової скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові. Вже після зайняття Полтави радянськими військами Панас Мирний, незважаючи на свій похилий вік, був змушений працювати у Полтавському губфінвідділі. Серед причин — тогочасна фінансова й економічна нестабільність та потреба утримувати родину. До кінця життя Рудченко не бажав розкривати таємницю власного імені, так само не афішував свого приватного життя. Панас Мирний став відомий широкому загалові вже після смерті. Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу, написавши 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів. Однак левова частка його доробку залишилася в рукописах, і це давало підставу стверджувати, нібито за чотири десятиліття своєї літературної праці він написав не так уже й багато.

Оноре де Бальзака вважають одним із засновників реалізму в європейській літературі. Він написав понад 80 романів. У письменника був особливий режим роботи — він міг не виходити з дому тижнями, він був прикутий до столу, за яким працював. Письменник лягав спати близько 18.00, спав до півночі, близько години ночі він починав писати і створювати свої романи протягом декількох годин поспіль. 1850 року Бальзак одружився з Евеліною Ганською, польською поміщицею українського походження та коханням усього його життя. Вінчання відбулося в костьолі Святої Варвари міста Бердичів Житомирської області. Бальзак двічі відвідував Україну: у вересні 1847 —січні 1848 р. і протягом останніх місяців 1849-го до квітня 1850 року. Оноре ж вже в зрілому віці додав до прізвища дворянську приставку “де”, причому повністю самовільно, тобто він був фальшивим дворянином. Але приставка де, яку він починає додавати до імені, служить мостом Бальзаку в бажаний світ всіх його бажань і амбіцій. Одного разу вночі в будинок письменника забрався грабіжник і почав перевертати догори дном ящики в пошуках грошей. Через деякий час він почув, як з темряви пролунав сміх: – друже, ти марно в темряві шукаєш те, що я не можу знайти вдень.

Артур Конан Дойл був не тільки письменником, але і поетом, лікарем, політиком і сценаристом. Перу Дойла належать 60 оповідань і дві літературні композиції про Шерлока Холмса. Твори, написані Конан Дойлем. відносяться до жанру готичної літератури. У 1881 році він став доктором медицини, практикував в Англії, а коли закінчив аспірантуру у Відні, Конан Дойл вирішив спеціалізуватися в галузі офтальмології. У 1881 році він став доктором медицини, практикував в Англії, а коли закінчив аспірантуру у Відні, Конан Дойл вирішив спеціалізуватися в галузі офтальмології. Професор Моріарті – противник Шерлока Холмса, був названий так на честь братів Моріарті, які в школі постійно дражнили і жартували над Артуром. Перший твір, який приніс йому успіх, «Етюд у багряних тонах» було опубліковано в 1887 році. Дойл був першим, хто запропонував побудувати тунель під Ла-Маншем, щоб з’єднати Британію та Францію. Артур Конан Дойл є винахідником надувних рятувальних плотів і бронежилетів. Архів письменника — двадцять величезних ящиків — досі майже не опублікований.

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі». В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького. У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Р. Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» — це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там — це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Іваничук належить до найпродуктивніших митців української літератури, адже, створив цілу бібліотеку історичного роману. Він буквально до останніх днів продовжував писати, і як тільки видавав новий роман, то казав: «Ну, все. Я вже тут все сказав. У мене вже немає сил на новий твір. Це останній». Але потім він сідав за черговий роман, і знову повторював ту саму фразу.

Мати поетеси Лесі Українки. Старший брат Олени Пчілки - професор Михайло Драгоманов. В 1880 році Пчілка видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського. 1903 року на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві Олена Пчілка єдина з представників підросійської України виступила українською мовою, порушуючи встановлену царською владою категоричну заборону. Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу. У 1920 році, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета синьо-жовтим стягом. Пчілка чимало перекладала і переспівувала світову класику: Овідія, Міцкевича, Ґете, Андерсена, Гюґо. Великі заслуги Олени Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», I—III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930). Олена Пчілка після подорожей Новоград-Волинським повітом видала у 1876 році книжечку «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок. Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс.

Аврора Дюдеван відрізнялася вільною поведінкою, захоплювалася «чоловічими» видами спорту, носила чоловічі костюми. Жінки з аристократичних родин у XIX ст. не мали права працювати. Нестача грошей спонукала Дюдеван шукати фах, а зустріч з журналістом Жулем Сандо дала можливість реалізуватись у літературі. Вона починає писати з Сандо, тоді ж бере псевдонім Санд. Невдовзі Дюдеван рве з Сандо і бере новий, чоловічий псевдонім — Жорж Санд. Восени 1836 Дюдеван знайомиться з Фридеріком Шопеном, відомим композитором, і зав'язує з ним стосунки тривалістю в 10 років. XIX століття для Жорж Санд минуло в захопленні літературою і порятунку й вивченні пам'яток декоративно-ужиткового мистецтва. Тісно дружила з письменником Віктором Гюго. Також з нею приятелювали Альфред де Мюссе, Проспер Меріме, батько і син Дюма, Бальзак. Серед видатних жінок вона приятелювала з Поліною Віардо, яка стала прототипом її роману «Консуело».

Петрарка вивчав юриспруденцію, але після смерті батька став священиком. Подібний крок був продиктований непростим фінансовим становищем юнака, який у спадок від батька отримав лише рукопис творів Вергілія. У 1327, за власними словами поета, у Великодню п'ятницю (хоча насправді це повинен був бути Великодній понеділок) в авіньйонській церкві Св. Клари він уперше зустрів жінку на ім'я Лаура, нерозділене кохання до котрої протягом сорока років він оспівував у численних сонетах, канцонах, секстинах, баладах та мадригалах збірки «Книга пісень» (Il Canzoniere). Існує думка, що це кохання поет вигадав як джерело натхнення своїх віршів. 1341 У Римі Петрарку як поета увінчано лавровим вінком (poeta laureatus), він став першим із часів після античного Риму, хто удостоївся цієї честі. На честь Петрарки названий кратер на Меркурії. Також на його честь названо астероїд 12722 Петрарка. Як твердить легенда, помер Франческо Петрарка за своїм робочим столом, поклавши голову на розгорнуту книгу. Мова творів Петрарки, Данте і Боккаччо (відомі також як «три корони») заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Crusca, виданого 1612 року. Історики свідчать, що Франческо Петрарка був також колекціонером і зібрав, крім чудової бібліотеки рукописів, велику колекцію античних монет.

У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Гемінґвей. За своє життя написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури. Коли Гемінґвею виповнилось 18 років, США вже вступили у Першу світову війну, і він вирішив піти добровольцем до війська. Проте йому довгий час відмовляли через поганий зір. Проте він все-таки зумів потрапити на Італійський фронт Першої світової війни, записавшись шофером-добровольцем Червоного Хреста. У ніч на 9 липня 1918 року Гемінґвей, рятуючи пораненого італійського снайпера, потрапив під вогонь австрійських кулеметів і мінометів, був тяжко поранений під Фоссальта-ді-П'яве. У шпиталі з нього витягли 28 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран. Незабаром його перевезли до Мілана, де прострілений колінний суглоб лікарі замінили алюмінієвим протезом. Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаго й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився. військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність. Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Гемінґвею Нобелівської премії з літератури. Творчість Ернеста Хемінгуея була заборонена в Німеччині за часів правління Гітлера і в Італії за часів правління Муссоліні. Ернест Хемінгуей обожнював кішок. У 1935 році друг письменника капітан Декстер подарував йому незвичайне кошеня. На кожній його лапці було по шість пальців. Малюка назвали Сноубол (сніжок), і з того часу коти в будинку Хемінгуея не переводилися. До кінця Другої світової війни в його будинку жили більше 20 котів, половина з яких були шестипалими. Виступивши в якості автора сценарію для фільму “Іспанська земля”, всі виручені за цю роботи гроші Хемінгуей направив на покупку санітарних машин для іспанської республіканської армії. У Хемінгуея була пейрафобія – боязнь публічних виступів. Він ніколи не вірив щирим похвалам читачів і шанувальників.

Автор «кулішівки» — першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису та мовлення. Відомий найбільше як перекладач Біблії та як автор першого українського історичного роману «Чорна рада». Член Сербської академії наук та мистецтв (від 1892). Куліш багато перекладав, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, Шиллера, Гейне. У Куліша було чимало псевдонімів: Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та інші. Мав дуже близькі дружні відносини із Тарасом Шевченком, який навіть був боярином на весіллі письменника. А з Миколою Костомаровим Куліш подорожував Західною Європою. У 1847 році письменник був заарештований за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Письменник відкрив власну друкарню “Типографія П.А.Кулиша” за отримані від літературної праці гонорари. У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України. Пантелеймона Куліша недарма вважають автором модерного сприйняття «європейської України».

У 16 років пішов добровольцем до армії, брав участь в обороні Києва від фашистів, дістав поранення у груди. Після госпіталю повернувся на передову, знову був поранений, потрапив у полон. До лютого 1945-го перебував у фашистських концтаборах. Письменник під час написання твору міг працював по 16 – 18 годин на добу. Причому він на чистову друкував на друкарській машинці «Колібрі», без чернеток і не переробляючи написане. Павло Архипович вважав, що машинка дисциплінує. Для написання найвідомішого його твору «Роксолана» Павло Архипович два роки вивчав мусульманські традиції, літературу, Коран, і закони Шаріату. Він навіть спеціально їздив до Туреччини, щоб подивитися на місця, де жила Роксолана. А потім поїхав на її батьківщину в Рогатин. Українська екранізація фільму письменнику абсолютно не сподобалася, він вважав, що Роксолана була набагато більш запеклою та відчайдушною, ніж героїня фільму Павло Загребельний рятував від переслідування радянською владою тих письменників, яких тепер називають «шістдесятниками». Узяв до себе на роботу Івана Драча після його звільнення з університету. Почав друкувати Миколу Вінграновського, Івана Дзюбу, Євгена Гуцала й інших, бо хотів, щоби «нова хвиля ввійшла в українську літературу». Основний жанр П. Загребельного — це роман, хоча в його доробку є і новели, і оповідання, і повісті.

Гете вважають найбільшим німецьким літературним діячем, засновником сучасної німецької літератури, лідером і одним із перших учасників романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин. Перша його велика наукова робота про метаморфози рослин була опублікована в 1788 році після повернення Гете з турне Італією. Серед його творів — епічні та ліричні вірші, проза та віршові драми, мемуари, автобіографія, літературна та естетична критика, трактати з ботаніки, анатомії та кольору, чотири романи. Крім того, відомі численні літературні та наукові фрагменти, понад 10 000 листів і близько 3 000 малюнків. У 1791 році був призначений директором театру у Веймарі, а в 1794 році познайомився з відомим драматургом, істориком і філософом Фрідріхом Шиллером. Найбільше художнє досягнення Гете — грандіозна драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все життя (з 1773 до 1831 року). Твори Гете сповнені глибокого філософського змісту. Уже на початку XIX ст. Гете був широко відомий в Україні. 1827 року його було обрано почесним членом Ради Харківського університету. Велике Ваймарське видання творів Гете налічує 143 томи. Зокрема, він написав понад 3000 віршів. Також Гете дуже любив фіалки. Він засівав насінням фіалок всі підходящі для цього вулиці рідного Веймара. Ці квіти німці досі називають «квітами Гете». А німецькі садівники вивели величезну кількість сортів запашної фіалки, названих ними на честь героїв творів Гете. Гете вивчав камені, захоплювався колекціонуванням мінералів, в його колекції були дуже рідкісні екземпляри. На честь письменника назвали мінерал гетит. На честь Гете також названий кратер на Меркурії.

Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови. Котляревський ніколи не був одружений й не мав спадкоємців. 1796—1808 роках Котляревський перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. Пізніше він брав участь в російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу. 25 років займав посаду наглядача Будинку для виховання бідних дворян. Одним із його вихованців був Михайло Остроградський, який пізніше став провідним математиком й фізиком. У 1812 році Котляревським було сформовано п’ятий український козачий полк, за що він отримав чин майора.

Режисер культових кінострічок «Україна в огні», «Земля», «Звенигора», «Арсенал». Упродовж 1918–1919 років воював проти більшовиків у лавах армії УНР. У серпні 1919 року — з двома товаришами втік до Житомира. Коли місто зайняли червоні, був заарештований Волинською ЧК, відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського уряду», де протягом 3 місяців відбував покарання. Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Фактично, Довженко ще в Харкові мав сценарій до цього фільму. Ідея належала Юркові Юртику (Тютюннику), який у співавторстві з Майком Йогансеном і написав сценарій фільму-легенди про скарб, закопаний гайдамаками в надрах гори. У своєму щоденнику Довженко засуджував свідоме нищення українського народу сталінським режимом, покріпачення, русифікацію краю, «осурження» нації відтак і перетворення так званої «еліти» у натовп «безбатьченків», «дурників убогих», «холодних боягузів з замками на душевних вікнах і дверях». Свою творчу кар’єру Олександр Довженко розпочав як художник-карикатурист. Ще перебуваючи в Берліні, він надсилав малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США «Молот». Повернувшись до Харкова, створював свої малюнки для місцевих сатиричних видань. Йому це направду, дуже чудово вдавалося. У 2006 році громадські кола України нарешті підняли питання перед владою про перенесення праху О. П. Довженка та його дружини в Україну (поховані в москві), про можливість повернення архівів режисера (зокрема щоденники митця за волею його дружини закриті в архівах до 2009 року) та увічнення його пам'яті в державах, де він проживав.

Джеймса Фенімора Купера називають «американським Вальтером Скоттом», тому що він осмислив історію своєї молодої країни. Але Купер писав не тільки про історію США. Його романи розділяються на такі типи: історичні («Шпигун», «Браво», «Кат», «Два адмірали» та ін.); морські («Лоцман», «Червоний корсар», «Пірат» та ін.); сімейні хроніки («Чортів палець», «Землемір», «Червоношкірі»), романи-памфлети («Монікіни»), публіцистичні романи («Додому», «Вдома»). Основним твором Купера вважається пенталогія про Шкіряну Панчоху (її ще, не зовсім точно, називають циклом «романів про індіанців»). До пенталогії про Шкіряну Панчоху входять романи «Піонери» (1823), «Останній з могікан» (1826), «Прерія» (1827), «Слідопит» (1840) i «Звіробій» (1841). Життя Фенімора Купера, як письменника, почалася тоді, коли він у розмові з дружиною розкритикував прочитаний ним роман, заявивши, що написати книгу можна було б і краще. Дружина «зловила його на слові», і, щоб довести свою правоту, Купер і написав свій перший роман «Обережність» (інша назва - «Застереження»). Він так і не здобув вищої освіти, хоч до університету його зарахували в 13 років. Він був відрахований через систематичні порушення дисципліни.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають повісті «Fata Morgana» та «Тіні забутих предків». Твори Т. Шевченка та Марка Вовчка справили на нього таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. З початку 1891 працював домашнім вчителем у родині бухгалтера цукрового заводу в с. Лопатинці, де створив низку літературних творів. Знав 10 мов (крім української), зокрема грецьку, кримськотатарську, циганську. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служачи звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської земської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. У своїх творах оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську біду і красу. Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком, Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким. Михайло Коцюбинський також опанував журналістську професію. У період з листопада 1897 року по березень 1898 року обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь». Був першим, хто почав використовувати в своїх творах імпресіонізм, глибокий психологізм, неореалізм, елементи експресіонізму тощо. А основним його здобутком дослідники називають напрям модернізму. Письменник часто вражав своїх сучасників глибокими знаннями з природничих наук. Завдяки спостережливості та прагненні до пізнання навколишнього світу йому вдалося максимально точно відобразити у своїх творах взаємозв’язок людини і природи. На думку Коцюбинського, людина гармонійно поєднується з природою, зливаючись із нею в одне ціле. Цікаво, що найвідоміший твір письменника – «Тіні забутих предків» – був написаний під враженням після чергових відвідин Гуцульщини. До речі, за сюжетом цього твору Сергій Параджанов створив однойменний фільм, що став шедевром у світовій кіноіндустрії.

На початку 1890-х років став одним з найпопулярніших драматургів. Виступав з лекціями в США і Канаді про нове «англійське відродження в мистецтві», а потім повернувся до Лондона, де з 1882 до 1888 року, щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займався здебільшого журналістською діяльністю: редагував дамський журнал «Жіночий світ» (англ. Woman's World), часопис «Драматичне рев'ю» (англ. Drama Review). 1888 року вийшла друкована збірка казок «Щасливий принц та інші казки». Знаний своєю гострою дотепністю, яскравими вбраннями і блискучим вмінням вести розмову, Вайлд став однією з найвідоміших особистостей свого часу. Оскар Уайльд написав лише один роман, який і прославив його на весь світ – “Портрет Доріана Грея”. Це був перший і останній його роман. Ця книга стала культовою і її екранізували більше 25 разів. Протягом усього життя він завжди переодягався перед обідом, стверджуючи, що навіть на безлюдному острові він робив би те саме. Вайльд був дуже спостережливим і часто переймав звички відомих людей, копіював їхні жести і поведінку. Так, зачіску він робив як Нерон, щоб посилити схожість рис обличчя з обличчям римських імператорів. Із напоїв замовляв у ресторанах абсент, бо його пив Ш. Бодлер. Його стіл був такий самий, як у Карлейля. Писати твори сідав у білій рясі з чорним капюшоном, бо саме такий одяг був на Бальзакові у часи художньої праці. Навіть голос у Вайльда був професійною імітацією голосу актриси Сари Бернар.

Є автором «Оди до радості». У 1823-му була покладена великим німецьким композитором Бетховеном на музику і стала частиною його симфонії № 9. Змінена версія «Оди…» стала текстом гімну Європейського Союзу. За фахом спочатку військовий лікар. Увійшов в історію світової літератури як палкий захисник людської особистості. Протягом останніх сімнадцяти років свого життя (1788—1805) дружив з Йоганном Гете, якого він надихав на завершення його творів, які залишилися в чорновому варіанті. Цей період дружби двох поетів і їхня літературознавча полеміка увійшла в німецьку літературу під назвою «Веймарський класицизм». За клопотанням Гете Шиллер отримав кафедру історії в Єнському університеті, став професором. Тут він читав курс лекцій з історії Тридцятилітньої війни (опублікований в 1793 році). Твори Шиллера були з захопленням сприйняті не тільки в Німеччині, але і в інших країнах Європи. Одні вважали Шиллера поетом свободи, інші — поетом буржуазної моральності. Доступні мовні засоби і влучні діалоги перетворили багато рядків Шиллера на афоризми.

Навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до більшовиків потрапив 1919 року у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки. 1933-го року Остап Вишня був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Після звільнення повернувся до літературної праці 1943 року. Письменник був редактором гумористичного журналу «Перець». У власних творах Остап Вишня найбільше висміював особисті слабкості (духовне ледарство), своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка (різновид фейлетону та гуморески).