Віртуальні книжкові виставки

Народився в місті Блумфонтейн (на той час столиці Оранжевої Вільної Держави, нині адміністративний центр Південноафриканської Республіки). Ще до того, як хлопчик пішов до школи, помер його батько, а коли йому було 12 років пішла з життя і мати. Опікуном Джона став католицький священик, який був наставником його матері. У 16 років Джон зустрів дівчину, в яку закохався, її звали Едіт Бретт. Дізнавшись про це, опікун заборонив юнакові спілкуватися з молодою дівчиною, поки він не досягне повноліття (21 рік). Довгих п'ять років Джон зберігав у своєму серці почуття, він закінчив Оксфорд, домігся успіхів у спорті, а коли досяг повноліття, відразу ж зробив пропозицію Едіт. Вона була заручена в той момент, однак розірвала свої заручини і вийшла заміж за Джона. Толкін взяв участь у Першій світовій війні, а пізніше і в Другій. У мирний час автор не бажав будувати кар'єру військового, тому він пішов працювати в знайомий Оксфорд, став професором, а в 1917 році почав письменницьку кар'єру. Цікаво відзначити те, що Джон ніколи не бачив ремесло письменника своїм основним видом доходу, він писав більше для душі і для своїх дітей. На ніч він розповідав малюкам казки, які придумував сам, коли набралося багато різних історій, діти переконали його зібрати всі ці розповіді в одній книзі, так і з'явився Хоббіт. Історію купили в одному з видавництв, тому що до редактора зовсім випадково потрапив рукопис Толкіна. З цього часу він став знаменитим письменником.

Народився в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Змалечку батьки привчали малого до українського слова. Книжки хлопчина не читав, а ковтав – настільки захопливим був для нього світ літератури. Гуцали знали, чого варта книга, тому зуміли зберегти невелику бібліотеку у часи буремні та страшні. Саме ці зібрання стали опорою для Євгена. А потім була шкільна бібліотека, пізніше – книгозбірня в сусідньому селі. Євген читав і ніяк не міг втамувати спрагу до друкованого слова. Стоси книжок брав додому в сільській бібліотеці і вже не міг відірватися, аж поки не дочитає до останньої крапки. Таке захоплення літературою надихнуло юнака й самому долучитися до красного слова. Дитинство пройшло в роки війни, що залишило не малий відбиток у душі самого Євгена. Ці події і стали основою його творчої діяльності. У 1959 році Гуцало успішно закінчив Ніжинський педагогічний університет і незабаром став працювати в редакціях газет. Захоплююча робота привела до того, що Євген Гуцало займався тільки літературною діяльністю. Активно друкувати свої твори Гуцало почав в 1960 році, а через два роки почали виходити його збірки, які були просякнуті бунтарським духом. Такі ноти підтримали і критики, і простий робочий люд. Після такого успіху все частіше і частіше почали виходити його збірки, а твори були оцінені тогочасними літературними корифеями: Миколою Бажаном, Михайлом Стельмахом, Павлом Загребельним. До речі, саме П. Загребельний запросив Є. Гуцала редагувати літературний вісник.

Мольєр народився в Парижі. Його батьки служили при дворі короля, зокрема батько був буржуа, королівським камердинером. Зробив усе можливе, щоб дати синові хорошу освіту, і той міг продовжити його справу. Закінчив коледж і отримав ступінь ліценціата прав, але робота йому була не до душі. Він мріяв стати театральним актором, тому у 21 рік поїхав з дому і заснував театр «Блискучий». Новому закладу не судилося стати знаменитим, через 2 роки він був закритий унаслідок боргів Мольєра, а сам він потрапив у в'язницю. Батько, дізнавшись про це, заборонив синові носити прізвище «Поклен», після чого Жан-Батист став Мольєром. Незабаром, після звільнення з ув'язнення, він утворив бродячий театр, з яким гастролював по всій Франції. Репертуар трупи був бідний, тому Жан-Батист почав створювати сценарії п'єс сам. Дебютні праці, що дійшли до наших днів - «Літаючий лікар», «Вітрогон». Талант Мольєра не міг бути не помічений, і вже незабаром він був запрошений в театр Лувру. Виступаючи для самого короля, в 1658-1673 році письменник паралельно створює безліч п'єс, в тому числі «Міщанин-шляхтич». Зухвалі теми вистав не завжди подобалися вищим чинам, через що театр Мольєра неодноразово закривався. Проте, актор не відмовлявся від улюбленої справи — продовжував писати твори, що підкреслюють недоліки людей і суспільства. Жан Батист Мольєр був одружений, але шлюб його виявився нещасливим. Помер великий драматург, не догравши роль Аргана в п'єсі «Уявний хворий». Похований в Парижі, без особливих почестей, тому що не встиг покаятися, і церква заборонила обряд поховання за канонами християнської віри.

Народився у Лендпорті, Англія. Його батько був чиновником, але йому платили не надто багато, тому сім’я досить часто бідувала. Вже з малого віку дитині доводилося працювати на фабриці з виробництва вакси, щоб допомогти батькам. Згодом юний Чарльз Діккенс вивчив стенографію і став репортером - саме це рішення згодом і привело його до літературної діяльності. Уже перші його статті, репортажі та нариси про життя сучасного Лондона привернули увагу читачів. При цьому повноцінні літературні твори письменника спочатку теж виходили в газетах. Перша книга Чарльза Діккенса - «Посмертні записки Піквікського клубу» - побачила світ у період з 1836 по 1837 роки. У ній автор розповідає про особливий клубі мандрівників, які переміщуються по старій Англії, спостерігають за життям і звичаями її населення і створюють з цього приводу короткі, захоплюючі замальовки. Це цікава і весела книга, в якій до того ж звучать важливі соціальні та політичні проблеми, хоча автор не акцентує на них увагу. Твір швидко здобув широку популярність і затвердив Діккенса як одного з найцікавіших сучасних письменників. Уже через два роки після цієї публікації світ побачив один з найважливіших романів Чарльза Діккенса - книга «Пригоди Олівера Твіста». Це історія про сирітку, котра проживає в трущобах Лондона і яка зустрічає на своєму шляху всю красу і ницість Англії XIX століття. У цій книзі автор дає практично вичерпний опис часу, але при цьому залишається незламним гуманістом, твердо вірить в те, що добро в серцях людей все ж візьме верх. У 1843 році письменник закінчив «Різдвяну пісню в прозі» - ще один класичний твір, який згодом багаторазово використовувався в літературі, театрі і кіно. Це історія про злого і гидливого скнара Ебенезера Скруджа, до якого в переддень Різдва приходять три привиди: дух минулих років, дух нинішнього і дух майбутнього. Разом з ними герою належить переосмислити все своє життя і змінити її, поки ще не пізно. Серед інших важливих творів в бібліографії автора варто виділити книги «Девід Копперфільд», «Повість про два міста», «Великі сподівання», «Таємниця Едвіна Друда».

Народився у м. Безансон, Франція. Один з найяскравіших представників романтизму, великий французький письменник, у похоронній церемонії якого взяли участь близько мільйона осіб. Його творча діяльність почалася рано, вже у 20 років він випустив збірку «Оди й різні вірші». Але світову славу здобули інші твори В. Гюго, зокрема «Знедолені» та «Собор Паризької Богоматері». Підкорив не тільки всю Францію, але і Європу роман «Собор Паризької Богоматері» (1831). На перший погляд здається, що це просто історія про нещасливе кохання, підлість й образи. Але насправді у образі Квазімодо письменник зашифрував справжнє обличчя французького суспільства того часу. Таке ж спотворене, звикле до грубої фізичної сили і разом з тим жадаюче справедливості і внутрішнього оновлення. Сам Достоєвський у відгуках про книги Гюго визнав «Собор Паризької Богоматері» одним з кращих літературних творів у світі і написав рецензію до цієї книги. Серед інших популярних творів Віктора Гюго варто виділити «Бюг-Жаргаль», «Трудівники моря», «Дев’яносто третій рік», «Людина, яка сміється». Головна проблема, якої автор тою чи іншою мірою торкається у своїх творах, — боротьба з приниженням людини. Категорично засуджував письменник усілякі деспотичні форми правління. Через республіканські погляди йому на деякий час навіть доводилося залишати Францію. Важливе місце у творах відводиться релігії. Автор пропагує любов до ближнього і милосердя. Для членів європейського суспільства того часу в силу історичних обставин такі слова не мали глибокого сенсу, і, лише викликавши щирі емоції, письменникові вдалося розбудити сплячу душу читачів. 30 червня в світі відзначають День Віктора Гюго, саме у цей день в 1862 році був опублікований останній розділ епічного роману «Знедолені».

Народився в місті Салінас, штат Каліфорнія. У небагатій родині чиновника він був четвертою дитиною. Майбутньому письменникові довелося важко працювати, щоб оплатити своє навчання в Стенфордському університеті, але він так і не закінчив курсу. Перш ніж стати письменником, Стейнбек змінив безліч професій: працював на фермі, будував дороги, був продавцем, журналістом, мив пробірки в хімічній лабораторії. Існує безліч версій біографії Джона Стейнбека. В США навіть є спільнота шанувальників, які аналізують спадщину письменника і збирають факти про його життя. Найбільша біографія письменника налічує близько 1100 сторінок. Нарешті, коли батько підтримав сина і дозволив Джону поселитися в своєму котеджі, той кинув роботу і почав свій шлях як письменник, хоч перші його твори – романи « Золота чаша», «Невідомому богу» та збірка оповідань «Райські пасовиська» видали дуже обмеженим накладом і в сумі вони не перевищували 3 тис. екземплярів. Бестселером став твір «Квартал Тортилья-Флет», який отримав відзнаку штату, а за отриманий гонорар сім’я навіть придбала власний будинок. Остаточне визнання Дж. Стейнбек отримав після публікації книги «Про мишей і людей». Роман «Грона гніву» завоював популярність не лише в Каліфорнії, а й далеко за її межами, а у 1939 році письменник за цей роман отримав Пулітцерівську премію. В роки Другої світової війни Стейнбек служив військовим кореспондентом, а в 1944 році в Північній Африці отримав поранення від вибуху на складі боєприпасів. Післявоєнні роки стали для Дж. Стейнбека дуже плідними – саме тоді він написав роман «Зима тривоги нашої», і отримав Нобелівську премію в галузі літератури. Наприкінці життя Дж. Стейнбек знову повернувся до теми війни та миру. Його сини воювали у В’єтнамі, і письменник висвітлював безглуздя та жорстокість того, що відбувається. Своїм дітям письменник присвятив роман «На схід від Едему».

Народився в Клівленді, штат Огайо, США. Він за життя став класиком. Його перу належить близько 50 книг, найпопулярнішими серед яких стали романи з циклу «Хроніки Амбера». Писати вірші та прозові твори почав в 10 років. Після школи навчався на філологічному факультеті спочатку Клівлендського, а потім Колумбійського університету, ставши магістром філології. Захоплювався боротьбою, шахами, іноземними мовами. Кілька років присвятив армійській службі. І весь цей час продовжував писати, але ніде, крім шкільних і студентських журналів, не публікувалася. Серйозні видання рукописами не зацікавилися. Все змінилося в 1962 році, коли в журналі Amazing Stories вийшла «Гра пристрастей». Першою книгою, в якій письменницький талант проявився повною мірою, став роман «Володар Світла», написаний в 1967 році. Критики знаходять його кращою серед всіх книг Роджера Желязни. Яскраві персонажі поєднуються тут з захоплюючими міфічними колізіями і майстерно збудованими діалогами, що згодом стали фірмовим почерком майстра. З 1969 року письменник пішов з державної служби, де до цього перебував, щоб стати професійним літератором. Вже через рік з'явилась перша книга з «Хронік» - «Дев'ять принців Амбера», успіх якої був приголомшливим. У 1979 році єдиним виданням вийшли всі п'ять частин першого розділу «Хроніки Амбера». Книга стала бестселером. Регулярні перевидання, фан-клуби по всьому світу, гри, доповнення, створені сторонніми авторами. Заснувавши власну компанію, письменник назвав її на честь книги, що прославила його – Amber Corporation. Потім було друге П'ятикнижжя «Хронік», яке теж стало бестселером.

Народився м. Самборі на Львівщині. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї. Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті «Діло» з'явилися його статті про «причини зубожілості наших селян в судівництві» та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Важкі обставини особистого сирітського життя, враження від військової служби і походу 1882р. на придушення повстання в Боснії, а далі адвокатська практика, що ввела його в глибини соціального буття народу і тайники його психології, фундаментальне вивчення національної історії, в контексті якої виразніше розкривалося сучасне і майбутнє народу, спонукали серйозно взятися за перо, коли А. Чайковському було вже під сорок. Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Тритомна антологія «Вік» (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті «Олюнька». Заохочений до праці увагою І. Франка і О. Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляє дивовижну творчу активність. Він створив дві великі трилогії («Олюнька» — 1895, «В чужім гнізді» — 1896, «Малолітній» — 1919, «Своїми силами» — 1902, «З ласки родини» — 1910, «Панич» — 1921). Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: «Козацька помста» (1910), «Віддячився» (1913), «За сестрою» (1914), «На уходах» (1921), «З татарської неволі» (1921), «Олексій Корнієнко», ч. І—ІІІ (1926 — 1929), «Украдений син» (1930), «Сонце заходить» (1930), «Богданко» (1934), «Полковник Михайло Кричевський» (1935) та багато інших. Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію, а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману «Сагайдачний».

Народився в с. Юрасівка, Острогозького повіту, Воронезької губернії. До 1832 р. М.І. Костомаров перебував у кріпацькій залежності й отримав волю завдяки неймовірним зусиллям і матеріальним жертвам матері. Цей факт вплинув на подальшу долю і світогляд майбутнього вченого. Його твори та лекції користувалися надзвичайною популярністю в сучасників далеко за межами України. Був ідеологом Кирило-Мефодіївського братства й автором його найголовнішого програмного документа «Книга буття українського народу». Відстоював право на самостійний і вільний розвиток української мови та літератури. Здійснив глибокий науковий огляд майже всього комплексу вітчизняних літописів. Одним із перших висунув вимогу до історіографів вивчати народну діяльність в усіх сферах життєвого процесу суспільств і обґрунтував необхідність з'ясування взаємодії народності й державності. Досліджував українське козацтво, зокрема його склад, рухи, причини їх виникнення та поразки. Вважав, що козацтво не є негативним чинником для розвитку державності, й підкреслював, що притаманні козацтву традиції народної «вольниці» та демократизму справляли позитивний вплив на тогочасне суспільство. Першим увів до наукового обігу визначення Запорозької Січі як християнської козацької республіки. У різні роки написав кілька серій історичних творів, найвідоміші з них: з української історії – «Богдан Хмельницький» (1859), «Руїна» (1879–1880), «Мазепа» (1882) та інші.

Народився у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів. Перша збірка поезій «Добрий ранок» виходить під редакцією А. Малишка 1941 року. Під час Другої світової війни отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працював спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі. Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірочки фронтових віршів Стельмаха «Провесінь» і «За ясні зорі» (1942), в 1943р. з'явилась книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Ю. Яновського. 1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору «На нашій землі» (1949) та «Великі перелоги» (1951) створили в сукупності об'ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Згодом з’явилися такі романи - «Кров людська — не водиця» (1957 р.), «Хліб і сіль» (1959 р.), «Правда і кривда» (1961 р.), «Дума про тебе» (1969 р.). Останній роман — «Чотири броди» (1979 р.), справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника. Він довго «йшов» до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голоду 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та донощицтва, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників. Окрім того, популярними стали повісті М. Стельмаха, зокрема, «Гуси-лебеді летять» (1964 р.) та «Щедрий вечір» (1967 р.).

Народився в м. Житомир. Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою «Неолітична розписна кераміка Галичини». Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941). Збірки Олега Ольжича «Рінь» (Львів, 1935), «Вежі» (Прага, 1940), «Підзамчя» (1946) відмінні як за змістом, так і за формою. Першій та останній властива витонченість поетичного стилю, інтелектуальна напруга, в якій вчувається почерк ученого. Проте вірші живилися чистим ліричним джерелом, у них немає сухого сцієнтизму. Друга — пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів, позначена яскравою тенденційністю політичного гасла. Лірика Олега Ольжича — це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи. 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові. Загинув під час чергового допиту на території концентраційного табору Заксенгаузен.

Народився в Санто-Домінго. Незважаючи на бідність, сім'я мала добру репутацію та зв'язки серед аристократії, котрі допомогли двадцятирічному Александру отримати посаду в канцелярії герцога Орлеанського. Хоча у першій половині XIX століття твори А. Дюма сприймалися суспільством не завжди позитивно, сьогодні ім’я письменника відоме на весь світ. Відкриваючи таємниці високопоставлених чиновників, герцогів і королів Франції, письменник зумів вийти за рамки традиційних історичних романів і забезпечити своїм творам місце серед нестаріючої класики. За свою багату літературну кар’єру автор успішно реалізував себе у різних жанрах: поезії, драмі, великій та малій прозі. У великій спадщині Олександра Дюма твори у прозі стали основним надбанням, але першу славу він здобув як драматург. Великий резонанс викликала драма «Генріх III і його двір», націлена на розвінчання культу монархічної влади. Письменник багато уваги приділяв історії, політиці та економічному розвитку своєї країни, тому не дивно, що з-під його пера вийшов цілий цикл романів, присвячений подіям Великої французької революції. До таких, зокрема, належать «Кавалер червоного замку», «Графиня Шарні» і «Намисто королеви». Талант автора у пригодницькому жанрі добре проявив себе у книгах «Граф Монте-Крісто» і «Королева Марго». Мало хто не знайомий з помстою, яку кілька років до ряду виношував ексцентричний граф Монте-Крісто, несправедливо засуджений у в’язниці. Дитинство не лише французів, а й усіх європейців протягом останнього століття важко уявити без хороброго гасконця д'Артаньяна. Цикл «Три мушкетери» — один з найбільш відомих і популярних творів автора. У довгому переліку героїв, створених письменником, переважають типові і, здавалося б, нічим не примітні персонажі. Але під вмілим і швидким пером драматурга вони стають особистостями, виявляють свій характер, беруть участь у цікавих пригодах і відважно кидаються у розплутування інтриг. У якості окремого живого організму письменник використовує натовп. То він жорстокий, прагне отримати жертву і кров, то рабський, готовий присягнути господарю, то сентиментальний, зворушений і довірливий. Такі описи жителів Парижа і деяких інших міст знаходимо у романах «Анж Піту», «Графиня Монсоро», «Джузеппе Бальзамо» і «Сорок п’ять».

Народився в м. Нью-Йорк, США. Один з найвідоміших американських письменників-фантастів XX століття. Практично всі книги Деніела Кіза відрізняються гострою соціальною проблематикою. У своїх творах автор багато розмірковує про науку, проблеми радіаційної катастрофи і психологію людини. Також він присвятив кілька романів питанню множинної особистості. Незважаючи на бажання батьків бачити сина успішним лікарем, майбутній відомий письменник ще підлітком вибрав для себе літературну стезю. Але перш ніж почати роботу в редакції Marvel Science Fiction, він встиг отримати ступінь бакалавра психології. Перша робота автора, книга «Прецедент», була опублікована в 1952 році. Підштовхнули його до написання цього твору лекції, які письменник в той час читав для студентів з психічними розладами. Автор зацікавився ідеєю про те, як би змінився світ, якби людина могла збільшити свій інтелект штучним шляхом. Ця ж тема лягла в основу розповіді, а потім і однойменного роману Деніела Кіза «Квіти для Елджернона». Книга практично моментально отримала одну з найпрестижніших літературних премій - «Х'юго». В основі сюжету - історія розумово відсталого хлопчика. Завдяки науковому експерименту він стає справжнім генієм і дуже швидко в плані інтелектуальних можливостей перевершує вчених, які зробили його таким. Але з часом він приходить до розуміння, що в ході експерименту були допущені помилки, через які незабаром його неодмінно чекає зворотний процес і швидка смерть. Питанню радіаційної катастрофи присвячується робота Деніела Кіза «Дотик», що побачила світ у 1968 році. Серед інших популярних книг письменника варто відзначити твори «П'ята Саллі» (розповідає про багатоликостну людину), «До самої смерті» (в основі сюжету історія про подвійне вбивство), «Таємнича історія Біллі Міллігана» (історія про чоловіка, в голові якого уживаються 24 особистості). Остання книга отримала своє продовження в роботі «Війни Міллігана».

Народився в с. Маєрове ( нині - Нечаївка — село Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного селянина. З дитинства Юрій багато хворів, 6 разів був на грані смерті. Ю. Яновський мріяв стати морським інженером., адже він вважав, що всебічно вивчити життя, по-справжньому заглибитися в людську психологію, письменник повинен мати не літературну професію. Але стати інженером-конструктором йому так і не вдалось — його виключено з комсомолу, від нього відвернулась кохана дівчина. Яновський змушений був повернутися додому. Причиною цьому стало те, що поблизу Майєрового було вбито фінагента, звинувачення впало на Юркового дядька Петра Миколайовича. Згодом убивць знайшли, дядька було реабілітовано. Яновський був редактором (художнім керівником) Одеської кінофабрики; він автор кількох сценаріїв. Саме Юрій Яновський привів у кінематограф Олександра Довженка. Разом з письменниками Максимом Рильським, Іваном Кочергою, Петром Панчем, Натаном Рибаком брав активну участь в організації видання творів українських письменників в серії «Фронт і тил», у випуску літературних газети та журналу українською мовою. Ю. Яновський залишив велику спадщину: 70 новел та оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика. Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в прозі та драматургії, але писання віршів не облишатиме протягом усього життя. Кращі з них увійшли до збірки «Прекрасна УТ» (1928), що була через чотири роки перевидана з деякими доповненнями. Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії, освоюючи там секрети нової для нього кіно-справи (про майстрів кіно опублікував 1930р. книжку нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря»). Пише два нариси про режисера О. Довженка («Історія майстра» і відгук-есе про фільм «Звенигора» (1927р.)), оповідання «В листопаді», що присвячене О. Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв — «Гамбург», «Фата моргана» й ін. Підсумок літературної молодості — два романи — «Майстер корабля» (1928) та «Чотири шаблі» (1930). Підсумок літературної молодості — два романи — «Майстер корабля» (1928) та «Чотири шаблі» (1930). 1935р. — опублікування «Вершників».

Народився в с. Новоскелюватка, Казанківського району Миколаївської області в сім'ї хлібороба. Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом – заступником головного редактора журналу «Мистецтво». Павло Прокопович писав по 5–7 усмішок у день. Закінчив філологічний факультет Київського педінституту імені Горького і був дуже закоханий у літературу. В нього була своя бібліотека. Глазовий пережив нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ. Глазовий писав тексти для виступів дуже популярних тоді персонажів – Тарапуньки і Штепселя.

Народився в м. Грінсборо, Північна Кароліна, США. Змінивши багато професій (аптекар, ковбой, продавець тощо), став касиром у Першому національному банку, одночасно займаючись журналістикою. У 1896 році, підозрюваний у розтраті, втік до Гондурасу, а в 1897 році Портер повернувся в Остін. Роком пізніше він був визнаний винним і засуджений до п'яти років ув'язнення (всього провів у в'язниці три з половиною роки). В цей же час він бере псевдонім і починає активно займатися літературою. У 1904 році письменник закінчує свій єдиний роман «Королі і капуста», який насправді являє собою збірник з 18 новел, об'єднаних одним місцем дії - вигаданої країною Анчурія. Наскрізний сюжет, що проходить через більшу частину зібраних в книзі новел О. Генрі, розповідає про те, як американський бізнесмен Гудвін заради компенсації намагається перешкодити втечі президента республіки Анчурія, який залишає країну, прихопивши з собою скарбницю. Після цього в світ виходять інші твори О. Генрі, серед яких найбільш відомі збірки - «Чотири мільйони», «Серце Заходу», «Шляхетний шахрай», «Ділові люди». Так, зібрані в книзі «Шляхетний шахрай» історії об'єднані одним персонажем - Джеффом Пітерсом, який заробляє на життя дрібним шахрайством, але при цьому час від часу страждає від своїх більш досвідчених побратимів по ремеслу. Що ж стосується інших книг автора, то між ними рідко простежується зв'язок. Про вплив письменника на розвиток літератури конкретно і культури в цілому свідчить премія О. Генрі, що присуджується авторам кращих оповідань. У різні роки її переможцями ставали класик американської літератури Труман Капоте, відомий режисер і публіцист Вуді Аллен, а також «король жахів» Стівен Кінг. Сам О. Генрі уникав товариства літературних побратимів, прагнув до самоти, цурався світських прийомів, не давав інтерв'ю. По кілька діб без поважних причин блукав Нью-Йорком, потім замикав двері кімнати й писав.

Народився в м. Портленд, штат Мен, США. Літературному стилю автора властива гострота, моторошні сюжети, увага до діалогів і пристрасть до викриття людських пороків. Купити книги Стівена Кінга варто всім поціновувачам сучасної прози в цілому і жанру жахів і містики конкретно. Література, що льодянить душу: всі книги Стівена Кінга Майбутня зірка літератури народився в 1947 році в Портленді, штат Мен, США. Примітно, що дія багатьох книг письменника проходить в рідному для нього штаті. Батько залишив сім'ю, коли дитині було лише два роки, просто одного дня вийшов за сигаретами і не повернувся. Щоб прогодувати дітей, мати бралася за будь-яку роботу, але вони все одно ледь зводили кінці з кінцями. Тому хлопчик ріс з постійним відчуттям несправедливості світу. Створювати невеликі розповіді він почав ще в молодшій школі. Свій перший роман «Керрі» письменник закінчив в 1971 році, визнав його невдалим і викинув у сміття, але за наполяганням дружини повернув і допрацював твір. У 1974 році роман був опублікований, а завдяки отриманому гонорару автор нарешті зміг залишити роботу і повністю присвятити себе літературній діяльності. У цьому ж році він завершив роботу над ще одним, який згодом став класичним, твором - книгою «Сяйво». У 1982 році на прилавках магазинів з'явився «Стрілець», перша частина популярного циклу «Темна вежа», який автор називає своїм magnum opus – головний тір. У цій серії письменник майстерно змішує велику кількість літературних жанрів: жахи, наукову фантастику і вестерн, а також проводить безліч паралелей з іншими своїми творами. Це історія стрілка Роланда, який мандрує в пошуках зловісної Вежі, що знаходиться в центрі всіх світів. Герой впевнений, що там він знайде того, хто керує Всесвітом, і зможе навести порядок у світі. Серед інших популярних романів Стівена Кінга варто виділити книги «Кладовище домашніх тварин», «Воно», «Людина, що біжить», «Зелена миля», «Ловець снів», «Під куполом».

Народився в місті Алькала-де-Енарес, Кастилья, Іспанія в сім'ї збіднілих дворян. Могила письменника була втрачена, його останки були виявлені лише в березні 2015 р. в монастирі де лас Трінітаріас і в червні 2015 р. були перепоховані в Мадридському соборі. Мігель де Сервантес прожив цікаве складне життя, був військовим, перебував у полоні, сидів у в’язниці за борги, активно займався літературною діяльністю. Хоча твори письменника, насамперед роман «Дон Кіхот», став класикою ще за життя автора, це не принесло йому матеріальних статків. У творчому доробку М. Сервантеса – сонети, елегії, близько 30 п’єс, романи та новели. Найбільшої популярності набув його роман «Дон Кіхот», також широко відомими стали його твори «Галатея» та «Мандри Персилеса та Сигізмунди». Мігель де Сервантес вважається творцем нового гумористичного роману, що прийшов на зміну лицарському роману середньовіччя. За оцінками Інституту Сервантеса, «Дон Кіхот» належить до найпопулярніших творів за кількістю видань та перекладів іноземними мовами. В 2002 р. рішенням журі Норвезького комітету з Нобелівської премії «Дон Кіхот» визнаний «книгою всіх часів і народів».

Народився в с. Теклівка, Могилівський жудець, Трансністрія, Румунія (тепер село у Крижопільському районі Вінницької області). 1964 року закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. І. Мечникова. У різні роки працював кореспондентом, редактором, літредактором багатьох видань, кіносценаристом, завідувачем відділу прози та заступником головного редактора журналу «Вітчизна». Вірші Володимира Яворівського стали початком шляху в літературі. Коли Михайло Стельмах запросив автора на своє п'ятдесятиріччя, то зацікавився віршами автора та навіть допоміг їх надрукувати. Дебютом Володимира Яворівського стала збірка оповідань «А яблука падають», яка була видана у 1968 році. Повість у новелах відразу привернула увагу критиків своєю образністю, метафоричністю та особливим художнім мисленням молодого письменника. Книги Володимира Яворівського охоплюють не лише життєві шляхи видатних людей, які творили українську культуру та історію, а й звичайні розповіді та яскраві образи з детально розписаними характерами. Твори Володимира Яворівського дивують різноманітністю жанрів та майстерністю передачі внутрішніх переживань героїв. Серед найвідоміших книг: «Іван Окаянний. Найстрашніші дні гетьмана Мазепи», «Вони були, вони є. Про великих українців зблизька», «Марія з полином наприкінці століття», «Автопортрет з уяви» та інші.

Народилася у м. Донецьк. Закінчила факультет журналістики КНУ. До початку письменницької та сценарної кар'єри працювала офіціанткою в ресторані, журналісткою, шпрехшталмейстеркою в цирку, завідувачкою відеосалону у кінотеатрі. Всі книги Ірен Роздобудько - це жіночі романи в хорошому сенсі цього слова. З творчістю письменниці можна ознайомитися не тільки в форматі прози, а й у віршах. Перша книга автора вийшла в 2000 році і відразу зайняла призове місце на конкурсі «Коронація слова». У наступні роки світ побачив більше десяти нових романів молодої письменниці, один з яких зайняв перше місце на тому ж конкурсі в 2005 році. Найвідоміша і популярна книга Роздобудько називається «Ґудзик». Вона розповідає про складні і заплутані взаємини між трьома головними героями: короткий роман Дениса з відомим режисером Єлизаветою Тенецькою через багато років руйнує його тихе і мирне життя з молодою дружиною Оленою, яка виявляється його ж власною дочкою, про яку герой навіть не підозрював. В першу чергу, це роман про людей, про їхні долі, рішення і пошуки щастя. Автор не намагається здивувати читача масштабними подіями або описом вигаданих світів, вона просто розповідає життєві історії, які могли статися з кожним. Пише Ірен Роздобудько та психологічні трилери. Книга «Ескорт у смерть», видана в 2007 році, розповідає про серію загадкових вбивств, жертвами яких стають молоді і привабливі хлопці з агентства «Ескорт». Сюжет постійно тримає читача в напрузі, а деякі його повороти здатні приємно здивувати. Книга «Оленіум» - політична сатира і роман в жанрі комедії абсурду. Твір піднімає тему влади політичних діячів, які часто використовують підвладні їм ресурси для маніпуляцій з результатами виборів. Літературна діяльність письменниці - це історії про людей і для людей, написані людиною з багатим життєвим досвідом.

Народився на хуторі Кривеньке Гусятинського району (нині село в Чортківському районі Тернопільської області) в сім’ї священика. Основи знань юнак отримав у Бережанській гімназії. З дитячих літ Бережани, згадував письменник, стали «найкращим для нього містом у світі». Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет. Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. Загалом творча спадщина Богдана Лепкого становить понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів "Мазепа", повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Також він є упорядником і видавцем 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Автор численних збірок поезій і оповідань, публіцистично-філос. та істор. повістей, спогадів («Три портрети», 1937; «Казка мойого життя», 1936–41), книжок для дітей, літературо- та мистецтвознавчих праць, перекладів на укр. і польс. мову. За обсягом опублікованого вважається одним з найбільш плідних письменників. На тексти Лепкого писали музику М.Гайворонський, Ф.Колесса та ін. Найвідоміша з пісень Б. Лепкого – «Журавлі» («Чуєш, брате мій...»).

Народився в селі Чорнухи, Лубенського полку, в родині козака. З дитинства виявляв здібності й бажання вчитися. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де освоїв кілька іноземних мов, в тому числі німецьку, латинську, грецьку. Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Він не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. У 1745-1750 роках Сковорода багато подорожує Європою, відвідав Словаччину, Угорщину, Австрію. Після повернення, займається перекладацькою і викладацькою діяльністю, пише свої перші твори. До харківського періоду життя Григорія Сковороди також належать його знамениті «Байки харківські», і вступні лекції-проповіді до курсу етики. Тут він привернув до себе увагу не тільки вченістю, але і простотою, веденням скромного способу життя: споживав звичайну їжу, спав 4 години на добу, проте залишався завжди бадьорим, активним, виявляв милість до бідних. У перервах між роботою, Григорій Сковорода намагався бути на самоті, оселявся в різних віддалених і тихих місцях, де займався письменством. Після низки наклепів і доносів, в 1769 році Григорій Савич був звільнений з роботи й в додаткових класах Харківського колегіуму. Це було останнє офіційне місце роботи вченого-філософа і педагога. Останні 25 років свого життя він був мандрівним філософом, без постійного місця проживання та роботи. Саме в цей час відбувається розквіт його творчості: він завершив збірку «Сад божественних пісень», написав основні філософські трактати, діалоги та притчі Головним змістом людського існування Григорій Сковорода вважав самопізнання. Свої книги він писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки — російською книжною мовою, пісні — українською. Все своє життя Григорій Савич наполягав на освіті, протиставляючи свої ідеї церковної схоластики. Був переконаний, що боже царство знаходиться всередині кожної людини. Як філософ, завжди базувався на знаннях Біблії.

Народився в смт Чаплинка (нині Каховського району, Херсонської області). З 1908 навчався у гімназії, де почав писати сатиричні вірші. Учасник Першої світової війни, отримав чин штабс-капітана, був поранений і контужений. Учасник революційних подій і громадянської війни в Україні 1917–1921. Від 1921 – на цивільній службі в наросвіті, з кінця 1922 – інспектор шкіл в Одесі. Стає відомим завдяки постановці драми «97» Г. Юрою на сцені Харківського театру. У Харкові Куліш зблизився з М. Хвильовим, Л. Курбасом, М. Яловим та іншими діячами української культури. Став членом – ВАПЛІТЕ (1926–1928 – президент), 1926–1931 – засновник і член Українського товариства драматургів і композиторів. Учасник театрального диспуту 1929, завзято боронив Л. Курбаса як свого однодумця від нападок партійних критиків. 14 червня 1934 виключений з партії як контрреволюціонер, 7 груд. 1934 – заарештований та засуджений до 10 років ув'язнення з суворою ізоляцією, яке відбував на Соловках. Хворий на туберкульоз, позбавлений права на прогулянки і медичну допомогу, Куліш був страчений в урочищі Сандармох. Автор віршів (під псевдонімом "Максим Будяк"), кіносценарію "Парижком", близько 40 статей культурно-освітньої тематики і 15 п'єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені, 3 – заборонені репертуарним комітетом ("Зона", 1926; "Закут", 1929; "Вічний бунт", 1932). П'єси "Отак загинув Гуска" і "Зона" поставлені на сцені після реабілітації Куліша (відповідно, в Києві, Львові, 1962–1963, потім знову заборонені; Одеса, 1988, Ужгород, 1989), "Зона" була екранізована режесером М. Мащенком за сценарієм І. Драча на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (1988). Майже всі п'єси Куліша стали українською національною класикою, а «Народний Малахій», "Патетична соната" і «Маклена Граса» ввійшли до скарбниці світової драматургії. Низка п'єс перекладена російською, латиською, литовською, болгарською, чеською, польською, англійською, німецькою мовами, поставлена у театрах Росії, країн Прибалтики, Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Канади і США. Про останні дні М. Куліша і Леся Курбаса знято документальні фільми «Пастка» і «Тягар мовчання». Наприкінці 1928 р. Куліш написав комедію "Мина Мазайло", темою якої, за його ж словами, стало "міщанство і українізація". Поява твору відразу ж стала подією літературно-мистецького й духовного життя. Уже навесні, в березні та квітні 1929 року, комедію було поставлено в багатьох театрах - у Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка, Кур-басівському "Березолі" (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Г. Юра. Протягом року п'єсу "Мина Мазайло" було надруковано.

Народився в Кельні, Німеччина. Після закінчення середньої школи в Кельні, Генріх Белль виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили в гітлерюгенд. Тим не менш через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 р. призваний на військову службу. Після повернення в рідне місто недовгий час навчався в Кельнському університеті, потім працював в майстерні батька, в міському бюро демографічної статистики і при цьому не переставав писати – в 1949 р. вийшла у світ і отримала позитивний відгук критики перша повість «Поїзд прийшов вчасно». Це історія про молодого солдата, якому належить повернення на фронт і швидка смерть. Це перший твір з серії книг, у яких описується безглуздість війни та труднощі післявоєнних років. Сюда також відносяться «Подорожній, коли прийдеш у Спа…» (1950), «Де ти був, Адаме?» (1951) і «Хліб ранніх років» (1955). Відійшовши у своєму першому романс "Більярд о пів на десяту" (1959) від манери «літератури руїн», Белль оповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. У 60-ті рр. твори стають композиційно ще більш складними. Дія повісті «Очима клоуна» (1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання знаходиться молодий чоловік, який говорить по телефону і від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства. У 1972 році отримав Нобелівську премію.