Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. Боротьба за незалежність триває й нині. Українці змушені захищати від агресії територіальну цілісність і суверенітет своєї держави. Це боротьба не лише за людей і територію, а й за право бути собою, самим вирішувати, як жити і яке майбутнє обирати. Сильна та вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське суспільство та потужні Збройні Сили – це те, що гарантує всім українцям гідне майбутнє.
Українські поети завжди хотіли бачити Україну вільною і незалежною, хотіли справедливості та добробуту для нащадків, прагнули, щоб Україна була визнана усіма державами світу як могутня європейська держава. Пропонуємо Вам познайомитися із поезією, у якій передано любов до своєї Батьківщини, сердечну шану та сподівання, біль за рідну землю та дух боротьби за свободу
Шевченко Т.Г.
Кобзар: вірші.-К.: Школа, 2006.-808 с.
Тарас Шевченко «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» (уривок)
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.;:
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродивії
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Борітеся — поборете!: поетика революції / уклад. О. Уліщенко.-Харків: Віват, 2014.-96 с.
Іван Драч «Залізо»
Як шалено росте залізо,
Лізе в танки, в ракети, в броню,
Лізе в тіло і в душу лізе.
Чим цей ріст його зупиню?!
Лізе в доповіді і в спічі
З нутровини, з ядра землі.
Став залізним я втричі аж вдвічі,
Ми, з заліза, залізні і злі.
Бо залізо залізло повсюди,
Людство глухне од скреготу зла.
На мої на залізні груди
Аж заточується бджола.
Я залізно зимую у літі,
Залізняк я села і зела.
Од заліза на лютій орбіті
Аж заточується Земля...
Франко І.
Україно, моя сердечна нене: вірші та поеми.-К.: Велес, 2007.-192 с.
Іван Франко «Пісня будущини»
Знов час прийде, коли з погорди пилу
Ти отрясешся й ясною звіздою
Засяєш людям, і підуть з тобою,
Серця твою почують давню силу.
Знов час прийде, до найтяжчого бою,
Остатнього, за правду й волю милу
Ти поведеш народи і прогнилу
Стару будову розвалиш собою.
І над обновленим, щасливим світом,
Над збратаними, чистими людьми
Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом…
Українка Леся
Вірші. Драматичні поеми.-Х.: Фоліо, 2008.-352 с
Леся Українка «Слово, чому ти не твердая криця…»
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Українська поезія ХІХ-ХХ ст..-К.: Школа, 2008.-320 с.
Володимир Сосюра «Любіть Україну»
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Костенко Л.
Поезії.-США-Франція-Канада: Смолоскип ім. В. Симоненка, 1969.-358 с.
Ліна Костенко «Хай Україну чаша ця мине…»
Хай Україну чаша ця мине.
Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.
Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, –
така страшна захланна калита!
Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!"
Стус В.
Вибрані твори.-Донецьк: Бао, 2008.-352 с.
Василь Стус «Моя Україна забула»
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.
На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.
І дивиться в небо – о, де вони
Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.
Злітаються – ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп’яті край села.
Симоненко В.
Народ мій завжди буде: вірші та казки.-К.: Веселка,1990.-160 с.
Василь Симоненко «Де зараз ви, кати мого народу?»
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Олесь Олександр
Коли нема пророка на землі..-К.: Веселка, 2007.-376 с.
Олександр Олесь «Живи, Україно..»
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
Вінграновський М.
Вибрані твори у трьох томах: поезії.-Тернопіль: Богдан, 2004.-400 с.
Микола Вінграновський «Слово»
Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово — наш народ.
Голобородько В.
Летюче віконце: вибрані поезії.-К.: Український письменник, 2005.-464 с.
Василь Голобородько «Ми йдемо по Украïнi…»
Ми йдемо по Украïнi:
вiд степiв до гiр,
вiд лiсiв до морiв —
звiдусiль виходимо на прадавнi шляхи,
i немає нам лiку.
Ми чинимо волю наших прадiдiв,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою вiковiчною землею,
iз нашими багатолюдними мiстами,
iз нашими тихомрiйними селами,
iз нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами Украïни:
ви, якi виглядаєте у вiкна, як сусiди,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих,
ви, якi визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих, —
ви всi бачите, як ми гордо
йдемо дорогами Украïни.
Ми йдемо,
не вимагайте вiд нас доказiв нашоï прихильностi
до руху,
не, вимагайте пояснень причин, що привели нас
у рух.
Марна ваша справа — виставляти проти нашоï ходи
контраргументи, що ви ïх здобуваєте iз мертвих
джерел,
намагаючись зупинити нашу ходу,
марна ваша справа — ми йдемо.
Ми йдемо по Украïнi,
пов'язанi вишиваними дiвочими руками
рушниками,
i радiсть сяє в наших очах.
Поезія: Ліна Костенко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Василь Стус./уклад.: А.Я. Бельдій .-Київ: Наукова думка, 2003.–271 с.
…..Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина…..
(Л. Костенко)….На терезах життя і смерті ми,
І хтось один з них переваже...
Коли життя - гриміть, громи!
За волю кожний з нас поляже!
(Олександр Олесь)…Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину
(В. Симоненко)….Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
(В. Стус)