Щорічно 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам’ять жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – «Аушвіц-Біркенау».
Голокост або Шоа (івр. השואה, «катастрофа»), був цілеспрямовано політично направлений нацистським режимом на знищення етнічних і соціальних груп у Європі за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих, а у вузькому значенні більш відомий як геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв. Одним із масових вбивств євреїв та місцевих жителів в Україні став Бабин Яр. Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисяч київських євреїв. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру у 1941-1943 роках, за різними оцінками, становить від 70 000 до 100 000 людей. Нацистська влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. Часто розташовані в передмістях великих міст, табори були дуже наочним показником готовності нацистського режиму застосовувати насильство і терор. Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду, а в деяких таборах — медичним експериментам. Табір у Освенцимі був єдиною установою, де ув’язненим систематично робили татуювання з їхніми тюремними номерами, щоб полегшити їх ідентифікацію після смерті від голоду, хвороб або жорстокості в таборі… «Треблінка» – відомий як «табір смерті», в якому майже не було ніякої інфраструктури, крім газових камер, житлових приміщень СС і приміщень для сортування речей убитих…
1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в урочищі Бабин Яр, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.
Борис Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Крім того, його утримували в таборах Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. Він опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Свої знання про жахітття Другої світової війни Борис Тимофійович передавав майбутнім поколінням. Його життя обірвалося не в нацистській в’язниці чи за колючим дротом, а у власній харківській квартирі, в яку 18 березня 2022 року влучили смертоносною зброєю росіяни. Борису Романченку було 96 років.
Ванда Об’єдкова була однією з тих людей, які вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Її мати була єврейкою. Ванда Семенівна вижила тільки тому, що переховувалася від нацистів у міських підвалах. У цих же міських маріупольських підвалах обірвалося через 80 років її життя, 4 квітня 2022 року, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація...
Як бачимо, не всі народи усвідомили потужне застереження памʼяті про Голокост. Ми маємо сторицею помножити наші зусилля, аби зберегти пам’ять про ці події живою, щоб уникнути такого повторення у майбутньому.
«...Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх» (Мф. 2:18)