Віртуальні книжкові виставки

Миколу Михайловича Амосова називали хірургом з «золотими руками», який провів більше 6 000 операцій. Йому вдалося вивести вітчизняну серцево-судинну хірургію на світовий рівень. У 1963 році Микола Михайлович першим у колишньому СРСР здійснив протезування мітрального клапана серця, а в 1965 році створив і вперше в світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Ним створені ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Під керівництвом Миколи Михайловича Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму», моделювання на ЕОМ (комп'ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання в Україні та за кордоном. За дослідження в області біокібернетики у 1978 р. і 1997 р. його удостоєно Державної премії України. Удостоєний також нагороди «Герой України». У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті Кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею. Будучи одним з найвідоміших у світі хірургів, Амосов вважав головною справою свого життя операції на стравоході, легенях, а особливо на серці. Він завжди брався за скальпель при загрозі швидкої смерті хворого, часто в умовах, коли ніхто інший їх зробити не міг. Колеги та пацієнти відкликалися про талановитого хірурга як про надзвичайно просту людину, в якій не було й крихти зарозумілості. Ім’я Миколи Амосова перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.

Будучи вихідцем із москви, Микола Іванович Пирогов переїхав до України, і до кінця життя вважав себе українцем, вивчив українську мову та зробив неоціненний вклад в розвиток саме української медицини. У пошуках дієвого методу навчання вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогов це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична дисципліна — топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії Пирогов видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним посібником для лікарів-хірургів. З цього часу хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії. Вчені вважають її предтечею комп’ютерної томографії. 1855 року, під час Кримської війни, був головним хірургом обложеного англо-французько-османськими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогов вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що прискорило процес загоєння переломів і позбавило багато солдатів та офіцерів викривлення кінцівок. У майстерні скульптора, що жив поруч з його будинком, ученому спала на думку ідея, яка привела до створення гіпсової пов’язки. До цього часу для лікування переломів кісток широко застосовували крохмальну пов’язку, яка тривалий час не засихала, а засохнувши, нещільно прилягала до зламаної руки чи ноги, що призводило до неправильного зростання кісток, а також легко розм’якала від дощу й вогкого повітря. Гіпсова пов’язка не мала цих недоліків, і невдовзі вся Європа користувалася цим винаходом для лікування будь-яких переломів. Також учений винайшов штучний суглоб. Під час облоги Севастополя для догляду за пораненими Пирогов скористався допомогою сестер милосердя. Це теж було нововведенням на той час. Де б не був Микола Пирогов, він проводив безплатну хірургічну діяльність, при цьому усі мали стояти в одній черзі. Найважливішою заслугою Пирогова є запровадження цілком нового методу догляду за пораненими. Він полягав у тому, що поранених ретельно відбирали вже на першому перев'язувальному пункті і залежно від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, а інших, з легшими пораненнями, евакуювали вглиб країни для лікування в стаціонарних військових шпиталях. Тобто Микола Пирогов запропонував тактику медичного сортування, яку продовжують застосовувати у випадку великих боїв і сьогодні. Пирогова справедливо вважають засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія. Пирогова вважають засновником ринопластики, коли видатний лікар допоміг виправити сильно пошкоджений ніс цирульнику. Він врятував тисячі життів учасникам 4 війн, зокрема і видатному італійському народному герою Джузеппе Гарібальді, якого професор врятував від ампутації, на якій наполягали його знамениті європейські колеги… У ті роки будь-яке новаторство в медицині маститими вченими зустрічалося в штики. Не раз Пирогов страждав через своє захоплення чимось новим і прогресивним. Тільки-но Микола Іванович винаходив незвичний хірургічний інструмент, яким ще не користувалися за кордоном, як тут же здіймався галас, що Пирогов надто мудрує. Проте згодом створений ученим інструмент завдяки своїй зручності набував поширення й замінював традиційний. Найбільше ж невдоволення викликав його надзвичайно простий і надійний прилад для вдихання ефірних парів для загального наркозу під час складних операцій. 14 лютого 1847 року Пирогов зробив свою першу операцію під ефірним наркозом. Під таким наркозом провів 10 тис. операцій. За його ініціативи був відкритий шпиталь при Київському університеті Святого Володимира, Київське відділення Червоного Хреста, безкоштовна лікарня на Подолі, Притулок для сліпих, а також ряду інших медичних установ на території тогочасної Київської губернії. Свої останні роки життя він провів у маєтку у селі Вишня, що знаходилася на окраїні Вінниці, де він відкрив домашню медичну консультацію, побудувавши безкоштовну лікарню та аптеку.Незадовго до своєї смерті, геній медицини винайшов унікальний таємний спосіб бальзамування власного тіла, яке зараз зберігається в Церкві-некрополі Музею Медицини ім. М. Пирогова у Вінниці. На відміну від інших забальзамованих пізніше тіл, тіло Миколи Івановича і досі знаходиться в досить доброму стані.

Будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Разом з П. Кулішем та І. Нечуй-Левицьким здійснив переклад Святого Письма українською мовою (І. Пулюй переклав Псалтир). У 1868 р. разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко. У Військово-морській академії в місті Фіуме сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі. Дослідження катодних променів, у яких провідну роль відіграв І. Пулюй, проклали шлях до двох важливих відкриттів у класичній фізиці — Х-променів (1896) і електрона (1897). Саме І. Пулюя вважають винахідником Х – променів, що просвічують предмети. В народі їх називають «рентгенами», через те, що німецький науковець (В. Рентген) просто запатентував свій винахід, який задовго до цього зробив І. Пулюй. Друзі Івана – Нікола Тесла та Альберт Ейнштейн у своїх листах визнавали авторство українця та відзначали його внесок у світову науку. 2 лютого 1896 р. Пулюй отримав перше зображення повного людського (дитячого) організму дуже високої якості, яке згодом опублікував відомий англійський журнал «The Photogram». Саме з трубкою Пулюя 3 лютого 1896 р. провели перший на американському континенті успішний експеримент з виготовлення Х-променевого знімка у медичних цілях. У 90-х рр. ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів та їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція). Серед його винаходів — апарат для визначення механічних еквівалентів тепла, телетермометр, телефонна станція із захистом проти сильного струму, ламповий «вентиль», вакуумна лампа для катодних променів, освітлювальна лампа із розжареними нитками, яку вважають кращою за лампу Т.Е. Едісона, лампа денного світла — відома згодом як «неонова», шахтарська лампа.

У двадцять років отримав науковий ступінь доктора біологічних наук Харківського університету. У 1882 році відкрив явище фагоцитозу і увів в обіг термін «фагоцити», а у 1883 розробив фагоцитарну теорію імунітету, яка пояснює складну систему захисту людського організму. Розробив теорії зародкових листків та походження багатоклітинних організмів. В Україні став «батьком» школи епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів та організував першу бактеріологічну станцію в м. Одеса. Разом з О. Ковалевським Мечников поклав початок новій науці — порівняльної ембріології (порівняльній історії розвитку тварин). У 1886 році, спільно з М. Гамалією, заснував в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію (сьогодні — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології імені І. І. Мечникова). У 1888 переїхав до Франції для роботи в Пастерівському інституті на запрошення Луї Пастера, там отримав лабораторію, займався загальнопатологічними питаннями, вивчав проблеми довголіття і ввів в медичний обіг термін «геронтологія», створивши однойменну науку. Прах науковця донині зберігається в Пастерівському інституті, один з корпусів якого з 1984р. носить ім’я Іллі Мечникова. У 1908 І. Мечникову (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) було присуджено Нобелівську премію у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.

Став першим головним конструктором ракетно-космічних систем в колишньому СРСР. У 1955 роцi керував розробкою перших зразкiв космiчних лiтальних апаратiв. 4 жовтня 1957 року під керівництвом Сергія Корольова СРСР вивів на навколоземну орбіту перший штучний супутник землі. Завдяки Корольову в космосі побували перша тварина і перший екіпаж, а ще — відбувся перший радіозв’язок між двома пілотованими кораблями. Також завдяки С. Корольову 12 квітня 1961 року вперше у світі був здійснений політ людини в космос. Досягнення Сергія Корольова у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна у фізиці. Його ім’я було засекречене, тому у всіх матеріалах називали Корольова просто Генеральним конструктором. В роки Сталінських репресій Корольов був звинувачений у шкідництві і заарештований. Відсидів у Бутирській в’язниці, де піддавався тортурам. Навіть після виходу з в’язниці довгий час йому доводилося працювати в камерах КДБ.

У 1908 р. студент КПІ Ігор Сікорський розробив і побудував свій перший вертоліт, який, однак, не піднявся у повітря. Тоді він почав будувати літаки. У 1910 році Ігор Сікорський розпочав створення свого першого аероплану. Свої зусилля він об'єднав із сином київського купця Ф. Билінкіним, який вже мав певний досвід у цій справі. Біплан був названий БІС № 1 (Билінкін, Йордан, Сікорський). Потім він був перебудований в літак БІС № 2, на якому 3 червня 1910 року в присутності спортивних комісарів Київського товариства повітроплавання Ігор Сікорський виконав вдалий політ по прямій завдовжки в 182 м на висоті 1,2 м тривалістю 12 с. Надалі було здійснено близько 50 польотів на висоті 10 м, але з малою тривалістю. Під його керівництвом були побудовані перший у світі чотиримоторний літак С-21 «Гранд» (перший політ - 13 травня 1913) та чотиримоторний серійний бомбардувальник С-22 «Ілля Муромець». Літак «Ілля Муромець» вперше піднявся у повітря 10 грудня 1913 року, а у 1914 році ним було встановлено світовий рекорд вантажопідйомності. Емігрував до США, де у 1923-у році в США заснував компанію Sikorsky Aircraft. У 1925–1940 роках розробив серію надзвичайно успішних літаків, які принесли США престиж та рекорди. Побудований в 1934 році на замовлення Pan American World Airways гідроплан Sikorsky S-42 встановив десять світових рекордів, а 10 серійних S-42 стали першими у світі міжконтинентальними пасажирськими лайнерами, які забезпечили регулярні рейси через Атлантичний і Тихий океани. З 1939 року перейшов на конструювання гелікоптерів одногвинтової схеми. Упродовж 30-х років створює літаючі човни, які могли перевозити пасажирів до міст, де не було аеропортів зі злітно-посадочними смугами. Справжнім шедевром стала чотиримоторна амфібія S-40, яка перевозила 40 пасажирів на відстань до 800 км або 24 пасажири – на 1500 км.

Написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників із філології та історії Близького Сходу, про Коран i мусульманство, курси історії та арабської, перської та турецької літератури. У 1918 році на запрошення В. Вернадського увійшов до складу комісії з вироблення законопроекту про заснування Української академії наук, був одним з її академіків-засновників та зробив великий внесок у її розвиток. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. Із 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У 18 років Кримський досконало знав 8 мов, а до кінця життя – понад шістдесят (різні дослідники називають цифри від 56 до ста, звертаючи увагу, що він вивчав не лише мови, але і різні говірки, діалекти). Сам учений жартував, що легше знайти мову, яку він не знає, ніж порахувати, скільки знає. Досконало знав також кримськотатарську мову та зрештою видав монографію про її діалекти у різних куточках Криму. Агатангел Кримський входить до числа найвидатніших лінгвістів у всьому світі як експерт в області санскриту, східних і західних мов. Водночас він категорично виступав проти погодінської теорії про те, що давньокиївські літописи були написані великоросіянами, а українці переселилися з Карпат після монголо-татарської навали, заперечував теорію «колиски трьох братніх народів», обгрунтовуючи гіпотезу про українську мову, яка вже в ХІ ст. постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Йому належать фундаментальні праці «Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася». Із 1930 року його твори було заборонено, не можна було публікуватися. У 1939 році його реабілітовано, але в липні 1941 року, після початку німецько-радянської війни, НКВС заарештував його, як «особливо неблагонадійного», за звинуваченням в «антирадянській націоналістичній діяльности» й ув'язнив у Костанайському генералітеті. Офіційно Кримський помер 25 січня 1942 року від виснаження в тюремній лікарні, але є версія, що він міг померти від жорстоких тортур. Дослідники життя науковця вважають, що «антирадянська націоналістична діяльність» звела Кримського в могилу, яку досі не можуть знайти. Його справа була остаточно припинена в 1957 році завдяки клопотанню Леоніда Булаховського, а в 1960 році він був офіційно реабілітований.

Вважається засновником друкарської справи. Спільно з Петром Мстиславцем видав 1564 року свою першу книгу — «Апостол». Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена Іваном Федоровим, вплинула на подальше східнослов'янське друкарство. 1566 року, через переслідування з боку вищого духівництва та боярства, вирішив емігрувати до Речі Посполитої. У 1574 уклав і надрукував перший східнослов'янський посібник «Буквар» — з граматикою. Упродовж 1569–1570 років надруковані Учительне Євангеліє та Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами: Євангеліє — геральдичною композицією, Псалтир — двома гравюрами. У 1578 році перебрався до Острога, де заснував друкарню. У 1581 р. Іван Федорович видає свою найбільшу та найвидатнішу працю – перше повне видання слов’янської Біблії кириличного шрифту, всесвітньо відому Острозьку Біблію (книга має два варіанти дати виходу: 12 липня 1580 р. та 12 серпня 1581 р., проте дослідники довели, що двох видань не було, а через затягування друкування у вихідних аркушах частини тиражу більш ранню дату замінено пізнішою). Деякі дослідники вважають, що саме придбання князем Костянтином Василем Острозьким за посередництва секретаря посольства Великого князівства Литовського Михайла Ґарабурди в москві списку т. зв. Геннадієвої Біблії (копії повної Біблії у старослов’янському перекладі новгородського архієпископа Геннадія) й стало причиною запрошення Івана Федоровича до Острога. Федоров був першим, хто опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (початок X століття) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Книга розповідає про видатних діячів мистецтва, науки, політики та військового діла; про людей, чиї життя та справи не можна оцінити однозначно. Утім, кожен з них зробив значний внесок у становлення й розвиток нашої держави, кожен залишив помітний слід в історії України.

Книга репрезентує сто видатних вчених України, які є гордістю, славою, духовним надбанням нації.

У пропонованому біографічному довіднику висвітлюються життя і творчість понад 400 видатних осіб, які своїми науковими, політичними та громадськими здобутками піднесли престиж України, своїми Діяннями в "український період" життя і діяльності сприяли науковому, соціальному та політичному розвитку нашої держави.

Українці як нація змогли вижити в пору найтяжчих історичних випробувань і зберегти свою неповторну культуру тільки завдяки тому, що серед них зі століття в століття з’являлися видатні державні діячі, полководці, мислителі, поети й художники. Ті, хто змінював не тільки хід історії, але й свідомість сучасників, хто сіяв добре насіння людяності, гідності, любові до свого народу, хто зробив вагомий внесок у загальну духовну скарбницю України й усього людства.