У Львові вшанували пам’ять видатного громадсько-політичного діяча Євгена Петрушевича

Сьогодні на Личаківському кладовищі у Львові відбулись заходи з нагоди 163-ї річниці з дня народження президента Української Національної Ради ЗУНР Євгена Петрушевича.  

Вшанувати пам'ять видатного діяча прийшли представники органів державної влади та місцевого самоврядування, профільних служб, військовослужбовці та громадськість. Долучилися до заходу також перший проректор Львівського державного університету внутрішніх справ Руслан Строцький, курсанти та офіцери вишу. 

Присутні поклали квіти та лампадки до каплиці на полі почесних поховань № 76, де спочиває видатний діяч.

Євген Петрушевич народився у містечку Буськ на Львівщині в родині греко-католицького священика. Його батько був також істориком та знаним громадським діячем, організатором українського шкільництва.

Євген здобув освіту в Академічній гімназії у Львові та на правничому факультеті Львівського університету. Після завершення навчання працював адвокатом та брав активну участь у діяльності Товариства «Просвіта».

У 1907-му році його обрали одним із українських послів до парламенту Австро-Угорської імперії. У Відні стає одним із лідерів Української парламентської репрезентації, а його виступи мають широкий резонанс і гарячу підтримку.

Із початком Першої світової війни Євген Петрушевич входить до Головної української ради – міжпартійної організації, яка ставила за мету боротьбу за самостійну українську державу на теренах підросійської України та широку національно-територіальну автономію українських земель у складі Австро-Угорщини. З початком розпаду імперії Габсбургів стає одним з ініціаторів скликання у Львові української Конституанти – представницького зібрання українських послів, репрезентантів політичних та громадських організацій, яка ствердила право підавстрійських українців на створення незалежної держави та обрала її законодавчий орган – Українську Національну Раду, президентом якої став Євген Петрушевич.

У лютому 1918-го очолив галицьку делегацію на мирних переговорах у Бресті, а в другій половині жовтня – на переговорах із представниками австрійського уряду у Відні.

3 січня 1919 року провів першу сесію УНРади, на якій було ухвалено закон про Злуку з УНР. Після урочистого проголошення та схвалення Акта злуки у Києві 22 січня увійшов до складу Директорії.

З червня 1919 року поєднував обов'язки президента і голови уряду, отримавши спеціальні права Диктатора (найвищого військово-політичного очільника під час війни) ЗУНР.

У липні цього ж року разом із УГА та урядовими структурами ЗУНР перебрався до тимчасової столиці УНР — Кам'янця-Подільського, після загрози захоплення якого виїхав до Відня.

В еміграції продовжив боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР, очолював уряд в екзилі.

До останнього співпрацював з Українським національним об'єднанням та іншими емігрантськими організаціями.

Помер у Берліні 29 серпня 1940 року, а у 2002-му його прах було перевезено до Львова та перепоховано на Личаківському цвинтарі.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті

Світлини пресслужби Львівської обласної військової адміністрації