У ЛьвДУВС вшанували пам'ять ліквідаторів Чорнобильської катастрофи

У церкві Воздвиження Чесного Хреста Господнього віддали шану померлим працівникам Львівського державного університету внутрішніх справ, які несли службу у зоні відчуження.

У стінах храму помолилися також за здоров'я тих ліквідаторів, які ще поруч з нами.

Кожен, хто тоді ризикував своїм життям, з острахом згадує події 36-річної давності.

Сергій Мащенко, ліквідатор аварії на ЧАЕС, розповів: коли сталася катастрофа, курсантів закладу відправили забезпечувати публічний порядок та безпеку в зоні відчуження.

«Сформували два загони. Я був тоді заступником командира. Нам доводилося охороняти десятки закинутих магазинів та інших будівель. Шуби, які мародери продавали за безцінь, насправді коштували людям життя. Адже ніхто навіть не підозрював, що вони заражені радіацією. Самі ж злодії до кінця не усвідомлювали всієї небезпеки. За місяць служби наш загін затримав понад 200 машин із краденим вантажем. Тож саме завдяки відповідальності наших курсантів, вдалося врятувати не одне життя», - зауважив ветеран.

Ліквідатор розповів, що умови служби у зоні відчуження були дуже складними і практично в усіх почалися проблеми зі здоров'ям.

«Часто біліло горло, йшла кров із носа, турбував кашель…», - зазначив Сергій Мащенко.

Микола Рябченко, ветеран МВС, у той час був начальником кафедри бойової фізичної підготовки. Він викладав цивільну оборону.

«Пам'ятаю, як розказував курсантам, як прогнозувати вибух та його наслідки, як діяти, чим харчуватися в зоні відчуження. Пояснював їм, що таке коефіцієнт захисту та як правильно використовувати дозиметр», - каже ветеран.

Микола Рябченко відзначив, що його основним завданням було пояснити, що таке радіація і як вона впливає на організм, аби юнаки розуміли наслідки аварії.

Тамара Войтенко також сьогодні прийшла на панахиду. Вона їздила у Чорнобиль як медсестра. Лікувала та морально підтримувала курсантів.

«Вже минуло 36 років після Чорнобильської катастрофи. 26 квітня був дуже сумний день. Біда, яка прийшла тоді, ще досі нас наздоганяє. Це була «тиха смерть», «тихий вбивця». Зараз в Україні триває війна, літають ракети, ми можемо побачити наслідки всіх руйнувань, а тоді ці наслідки були для нас невидимі та дуже підступні. Нам потрібно пам'ятати про цю катастрофу, аби не допустити її повторення», - наголосила Тамара Войтенко.

Ми не маємо права забути цю дату. Наш обов'язок – усвідомити наслідки трагедії, що сталася на теренах України, та шанувати героїв, які ціною власного життя подарували нам майбутнє.