Сісти за кермо після фронту: у центрі Superhumans презентували Безбар’єрну автошколу ЛьвДУВС

  У реабілітаційному центрі Superhumans Center цього дня говорили не лише про відновлення. Говорили про свободу.

Львівський державний університет внутрішніх справ презентував тут Безбар'єрну автошколу – простір можливостей для тих, хто отримав важкі поранення на фронті, захищаючи Україну.

До зустрічі долучилися понад два десятки воїнів, які нині проходять реабілітацію. У залі – різні історії. Хтось уже впевнено крокує на протезах. Хтось лише готується до протезування і пересувається на механічному чи електричному крісліколісному. Але всіх об'єднувало одне – бажання повернути контроль над власним життям. І почати з простого й водночас символічного – сісти за кермо.

Завідувач відділення з автомобільної підготовки ЛьвДУВС Олег Гуменюк говорив не сухими термінами, а про можливості. Про адаптовані транспортні засоби, про ручне керування, про індивідуальний підхід до кожного слухача. Про те, що фізичні обмеження – не вирок для мобільності.

У залі було багато запитань. Практичних, конкретних і чесних.

Дехто з присутніх уже має спеціальні пристрої, створені для них на 3D-принтері — індивідуальні рішення, що допомагають тримати кермо, керувати важелями, натискати перемикачі. Вони охоче їх демонструють і обговорюють деталі.

 Потім – найважливіше. Не слова, а дія.

На майданчику біля центру захисники та захисниці по черзі сідали в автомобілі, випробовували адаптивні системи керування, тестували ручні механізми. Хтось уперше після поранення опинився на водійському сидінні. Хтось міцно стискав кермо, ніби перевіряючи: «Я зможу?». Для когось це перший досвід опинитися за кермом.

Головне для кожного, хто прийшов на зустріч – це не просто отримати водійські права, а повернути автономність і можливість самому обирати маршрути у буквальному та переносному сенсах. Зрештою це насамперед про гідність.

Безбар'єрна автошкола ЛьвДУВС – не тільки освітній проєкт, а крок до того, щоб поранення не означало обмеження мрій. Щоб люди, які захищали нашу свободу, мали всі інструменти для власної.

Бо справжня безбар'єрність – це коли суспільство не просто співчуває, спостерігаючи збоку, а створює умови, натомість ключ у замку запалювання стає символом нового старту.