Професорка Інституту права ЛьвДУВС пройшла стажування у Відні

Професорка кафедри загально-правових дисциплін Інституту права Ольга Барабаш досліджує тему європейських стандартів захисту прав дитини з погляду національного законодавства на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. У її науковому доробку чимало досліджень, що стосуються питань розвитку особистості.

"Мені цікаво не лише теоретично розглядати такі проблеми і шукати шляхи їх вирішення, а бачити, як усе відбувається на практиці", — пояснює науковиця. Нещодавно вона пройшла стажування з цієї тематики у Відні. 

— Розкажіть, будь ласка, детальніше про умови стажування. Чи не було мовного бар'єру з австрійськими колегами?

— В Австрії я проходила стажування у Колумбіни Дракуліч, провідного експерта Віденського центру в галузі допомоги, розвитку повноцінної особистості, підтримки неповнолітніх у складних життєвих ситуаціях, сенсорної інтеграції та протидії домашньому насильству. Вона співпрацює з найбільшими організаціями Відня щодо захисту прав дітей та сімей, що опинилися у складному життєвому становищі.

Мовного бар'єру не було, оскільки я володію німецькою мовою. Її знання на рівні B2-C1 було однією з вимог до учасників стажування. Програмою також передбачалось кількаденне навчання в організації, яка допомагає дітям в складних життєвих ситуаціях. Далі я мала відповідати на дзвінки та повідомлення тих, хто звертається по допомогу.

— Яким чином працюють організації такого спрямування?

— Наприклад, одна з них, Pro Juventute, - найбільша у Відні. У її структурі є кол-центр та центр СМС, щоб кожен міг обрати зручний спосіб комунікації. До речі, найчастіше діти, підлітки та неповнолітні обирають спілкування у текстовому форматі. Спершу я мала змогу прослуховувати розмови та спостерігати за листуваннями, а вже згодом спілкуватися.

Це дуже важлива та затребувана робота, особливо зараз. Адже за час пандемії та останнього локдауну в Австрії кількість суїцидів зросла у чотири рази. Найчастіше вчиняють самогубство підлітки та студенти, а однією з основних причин є дефіцит спілкування. Їм бракує комунікації вдома з батьками, а контакт з однолітками обмежений в час пандемії. Це погано впливає на психічний стан особистості.

— Чи помітили ви відмінності у роботі українських та австрійських служб щодо захисту прав дитини?

— Мене вразив дуже великий попит на таких спеціалістів. Багато дітей звертаються по допомогу. Мені хотілося б, аби і в Україні до них звертались частіше, не боялись розповідати про проблеми і знали про такі можливості.

Ще одна відмінність — у дітей запитують дозволу, аби залучити до вирішення проблеми батьків. Якщо вони не проти, то служба починає працювати з усією сім'єю. Адже дитина за таких обставин буде комфортніше почувати себе вдома і, можливо, це сприятиме вирішенню складних ситуацій.

Цей досвід можна перейняти й нам, українцям, оскільки не існує якихось єдиних національних нормативів цієї галузі. Вони у всьому світі мають бути об'єднаними і працювати на те, щоб права кожної людини були захищені.

— Як ви вважаєте, чому в Україні такі організації мають менший попит?

— Діти часто бояться осуду, що їх не зрозуміють. Думаю, нам потрібно працювати над завоюванням їх довіри. Інколи вони не знають, куди можна звернутися. Тому потрібно більше розповідати про можливості допомоги.

— Що вам найбільше сподобалось під час стажування?

— Окрім того, що я вже розповіла, сподобався ще один тренінг. Під час нього ми обговорювали, яким чином психічний стан дітей та підлітків спонукає їх до тих чи інших дій. Як правильно з ними спілкуватись, аби уникати небезпечних ситуацій. А на завершення поговорили про законодавчу сторону цієї тематики.

До слова, після стажування я розпочала роботу над статтею, у якій порівнюю українське та австрійське законодавства щодо національних і міжнародних прерогатив і стандартів, якими регулюється сфера захисту прав дитини.

Я дуже задоволена результатом стажування. Хочеться ним ділитись, бо це важлива тема. Ми вже обговорили ці питання зі студентами. Коли є якісь проблеми, не потрібно їх замовчувати, слід спільно шукати шляхи вирішення. В жодному разі не можна закриватись у собі чи ігнорувати це. Потрібно дбати про дітей, захищати їх права, розвивати "soft skills". Щоб вони були впевненими особистостями, які вміють себе позиціонувати та розуміти, чого вони прагнуть.