Сьогодні шестеро випускників Безбар'єрної автошколи, що діє на базі Львівського державного університету внутрішніх справ, отримали водійські посвідчення. Серед них – четверо ветеранів російсько-української війни.
Один із учасників проєкту 32-річний Іван Зубрілін, родом із Теребовлі на Тернопільщині. До війни жив у Києві і працював шеф-кухарем. Восени 2024-гопішов на фронт – через рекрутинговий центр потрапив до легендарного батальйону «Вовки Да Вінчі». Через цивільну професію отримав позивний «Шеф». У грудні цього ж року під час бойового виходу на Донеччині отримав важке поранення.
«Ми виходили на завдання, коли спрацювало дистанційне мінування. Уламок снаряда потрапив мені в плече. Все сталося за секунди. Поранення було дуже складним – руку врятувати не вдалося. Я втратив багато крові і майже нічого не пам'ятаю. Отямився вже у лікарні», – розповідає Іван.
Після поранення він проходив протезування у Superhumans Center. Саме там дізнався про Безбар'єрні автошколи, які працюють у різних містах України. Обрав Львів і не помилився.
До повномасштабної війни Іван планував навчитися кермувати авто, але відкладав через брак часу. Після поранення це стало необхідністю.
«Я зрозумів, що водіння – це про мою мобільність і незалежність. Хотілося повернути собі можливість вільно пересуватися, працювати, жити без постійної прив'язаності до когось. У Superhumans до нас приїжджали представники автошколи, показували, як усе працює, давали спробувати кермувати. І тоді я остаточно вирішив: мені це потрібно», – каже він.
Теоретичну частину Іван опановував самостійно та склав іспит у сервісному центрі МВС в Тернополі. Практичний курс проходив у Львові. За його словами, навчання було адаптованим і комфортним.
«Я від'їздив усі необхідні години. Інструктори пояснюють дуже доступно, враховують особливості кожного – хто з якою травмою. Жодних складнощів не виникало. Було відчуття, що тебе розуміють і підтримують», – ділиться Іван.
Сьогодні на нього вже чекає власний автомобіль удома. Попереду – робота, подорожі й звичайні щоденні справи, які тепер можна вирішувати швидше і самостійно.
«Це про свободу. Про можливість не просити, а самому сідати за кермо і їхати. Після всього, що було, такі речі мають зовсім іншу ціну. Я хочу жити активно, працювати, бути корисним. І тепер у мене для цього є ще один інструмент», — говорить Іван.
Ще один випускник Безбар'єрної автошколи – Євген Устименко (позивний «Варлок»). Він родом із Луганщини, із селища Іванівка поблизу Красного Луча, останні 17 років живе у Харкові. Із 2024го служить у 3-ому окремому полку Сил спеціальних операцій імені князя Святослава Хороброго.
Поранення отримав у травні 2025 року. Нині проходить відновлення у реабілітаційному центрі «Галичина». До Безбар'єрної автошколи долучився восени, а вже 7 квітня отримав водійське посвідчення. Під час реабілітації у центрі для їхньої групи також проводили ознайомчі заняття із теорією та практикою, зокрема на локації «Арена Львів».
Теорію опановував у зручному форматі – частково онлайн, частково офлайн. Каже, що важливою була можливість переглядати записи занять і звертатися до викладачів у будь-який момент, коли виникали питання. Практичне навчання проходив у Львові.
«Інструктори дуже добре ставилися, усе пояснювали. Було відчуття підтримки. Ми їздили містом, зокрема в центрі, тому думаю, що проблем з водінням в інших містах не буде. Львів має свої особливості – бруківка, вузькі вулиці, щільний трафік, багато перехресть і кругових розв'язок. Але це хороший досвід», – розповідає Євген.
У цивільному житті він працював столяром-меблярем. Каже, що після початку служби життя чітко поділилося на «до» і «після».
«Все змінилося кардинально. Але ми маємо боротися. На нас велика відповідальність перед родиною, перед близькими і перед державою. Ми повинні її зберегти», – зазначив Євген.
Ще один учасник Безбар'єрної автошколи – Микола Васенько (позивний «Кум») із села Зимна Вода. Йому всього 25 років, а на службу пішов у 23. Служив у 81-ій окремій аеромобільній бригаді ДШВ, воював на Луганському напрямку.
Під час бойових дій отримав важке поранення внаслідок атаки дрона – втратив обидві ноги. До війни професійно займався спортом, грав у флорбол, і зараз думає про те, щоби повернутися не тільки доактивного життя, а й у спорт. Водночас має складну травму лівої руки – вже переніс чотири операції, останню – два тижні тому.
Найближчим часом Микола планує поїхати до Японії, де йому спробують встановити протези, адже через складність випадку не всі клініки готові взятися за його лікування.
Про Безбар'єрну автошколу дізнався під час лікування у військовому госпіталі у Львові. Каже, що водіння для нього – це про самостійність і можливість вільніше пересуватися, особливо в місті.
Попри все пережите, він будує плани на майбутнє. Незабаром хоче одружитися і з усмішкою говорить, що його серце вже зайняте.
Володимиру Краєвському 33, він зі Старого Села. Боєць 42-ої окремої механізованої бригади імені Валерія Гудзя Володимир став до лав ЗСУ у лютому 2023-го. 31 серпня того ж року у боях у Серебрянському лісі отримав вкрай важке поранення.
Осколок прошив стегно, роздробивши 6 сантиметрів кістки та знищивши 8 сантиметрів сідничного нерва. Попри те, що чоловік відчуває лише половину стопи, він вважає себе щасливчиком – завдяки блискавичній евакуації через Лиман та Добропілля життя вдалося врятувати. Проте лікарі винесли суворий вердикт – ампутація. Володимир відмовився навідріз.
Замість Львова, куди його мали евакуювати спочатку, доля привела воїна до столичного Інституту Шалімова. Там почалася справжня битва за ногу: складна пластика, пересадка шкіри та м'яких тканин, трансплантація кістки. Попри важку інфекцію та тривалу реабілітацію, Володимир не складає рук. Нарешті він отримав водійське посвідчення, яке дасть змогу працювати та бути мобільним.
Безбар'єрні автошколи – це флагманський проєкт Міністерства внутрішніх справ, який допомагає людям з інвалідністю, зокрема ветеранам, отримати навички водіння у доступних і адаптованих умовах. Проєкт реалізується у межах ініціативи Першої леді Олени Зеленської «Без бар'єрів».
Програма передбачає індивідуальний підхід, спеціально обладнані автомобілі та підготовлених інструкторів. Метою проєкту є підвищити мобільність, самостійність і якість життя тих, хто цього найбільше потребує.


