У Львівському державному університеті внутрішніх справ відбувся діалог у межах заходу «Ветерани з молоддю», де курсанти зустрілися з практичною психологинею Любов'ю Гриник та ветераном російсько-української війни Назаром Крисюком (позивний «Захар Беркут), представниками громадської організації «Захист держави».
Тема зустрічі – реадаптація захисників до цивільного життя та культура взаємної поваги й порозуміння між суспільством і тими, хто повернувся з фронту. Центральним поняттям розмови став стрес – його природа, наслідки та вплив на поведінку людини.
Психолог Любов Гриник працює з військовими та їхніми родинами з 2016 року. За ці роки її досвід охоплює роботу з близькими зниклих безвісти, військовополонених, загиблих – історії, які щоденно формують нову реальність українського суспільства.
«Україна переживає масштабні трансформаційні процеси, і наше ставлення до війни, її учасників і до власних реакцій на події потребує нового рівня усвідомлення», – каже психологиня.
За її словами, емоції не виникають спонтанно – їм передує стресова реакція, а для військових це часто саме бойовий стрес.
Фахівчиня пояснила, як у таких ситуаціях працює мозок: як він шукає вихід у критичних обставинах, чому організм «вчиться» реагувати миттєво, інколи без участі свідомості та чому ветеранам можуть снитися кошмари – ніч стає часом, коли мозок обробляє інформацію, накопичену під час бойових дій.
Окремо було розглянуто й явище флешбеків – раптових, надзвичайно реалістичних «повернень» у травматичну ситуацію. Любов Гриник детально описала, що людина відчуває в такі моменти та як можна допомогти їй повернути контроль.
Ветеран Назар Крисюк розпочав бойовий шлях ще у 2014 році в складі 80-ої ОДШБр. Він відверто розповів курсантам, що під час першого бою відчував лише страх. Але у 2022 році його внутрішній стан змінився – страх поступився місцем агресії, яка нерідко стає природною реакцією організму в умовах тривалих бойових дій.
Одна з найсильніших метафор зустрічі – ролик про військового, який тоне, бо його тягнена на дно форма. Цей образ точно передає психологічний стан, у якому опиняються ветерани.
Назар пояснив: у багатьох військових є болісний стереотип, що вдома на них ніхто не чекає, хронічний стрес «звужує поле бачення» – через нього людина перестає помічати навіть найближчих: дружину, дітей, друзів. Такий стан ветеран називає «перебуванням у котлі», коли не можеш знайти себе в мирному житті.
«Форму легко одягнути, але майже неможливо зняти. Самостійно «зняти форму», у символічному сенсі, складно. Інколи це може зробити лише хтось зовні – друг, побратим, родич або психолог, який допоможе пройти шлях реадаптації», – пояснив ветеран.
Водночас Любов Гриник докладно пояснила курсантам етапи формування бесіди з ветеранами та ветеранками — як починати, як вибудовувати довіру, як завершувати діалог.
Вона наголосила, яких тем не варто торкатися. Є ціла категорія питань, які фахівці радять не ставити. Це, наприклад: «Скільки людей ти вбив?», «Чому пішов?», «Коли закінчиться війна» тощо.
Такі репліки лише травмують людину і ніколи не сприяють нормальній комунікації.
Психологиня пояснила різницю між «вбивати» і «захищати» — ключовим поняттям, яке часто не розуміють цивільні. Завдання військового — захист, а не заподіяння смерті.
Натомість варто говорити на позитивні, світлі теми, підтримувати людину, демонструвати інтерес до її сьогодення і майбутнього, а не до найболючіших моментів минулого.
Назар поділився ще однією важливою думкою: «На війні нема кольорів – там є лише чорне і біле. А під час обстрілу день перетворюється на ніч».
Це не просто образ — це спосіб пояснити, як змінюється світосприйняття людини, коли вона опиняється під постійною загрозою.
Курсанти активно ставили запитання, цікавилися психологічними аспектами служби, переживаннями ветеранів, методами подолання стресу. Така зустріч стала не лише лекцією, а й простором довіри – можливістю для молоді почути чесні історії та краще зрозуміти тих, хто захищає країну.