Для Олександра Литвинчука автомобіль – це значно більше, ніж просто транспорт. Це можливість самостійно вирушити у справах, поїхати в інше місто, побачити Карпати чи просто не залежати від того, наскільки доступним виявиться громадський транспорт. Передусім – це свобода.  

Сьогодні Олександр пересувається за допомогою колісного крісла. Ще кілька років тому його життя виглядало зовсім інакше. Він навчався в Одеській юридичній академії, будував плани на майбутнє, а у 2022 році отримав диплом. Та вже за кілька місяців після випуску його життєва історія змінилася назавжди.

 У червні 2022-го Олександр добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив у складі 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Восени того ж року вирушив виконувати бойові завдання на Харківщині.

23 вересня поблизу села Вовчий Яр Олександр отримав важке вогнепальне кульове поранення хребта та грудей.

Після цього розпочався інший, не менш складний етап боротьби за відновлення. Майже два роки лікування та реабілітації у Києві, Тернополі та Львові. Лікарі, реабілітологи, щоденна робота над собою і поступове звикання до життя після поранення.

Саме Львів згодом став для Олександра новим домом.

Разом зі змінами у повсякденному житті з'явилися й нові потреби. Однією з них стала мобільність. Громадський транспорт не завжди пристосований до потреб людини, яка пересувається на колісному кріслі. У Львові ще можна знайти різні варіанти, говорить Олександр, але за межами міста ситуація значно складніша.

«Я зрозумів, що автомобіль мені справді потрібен. Громадським транспортом пересуватися не завжди просто. Якщо у Львові ще можна знайти альтернативу, то в інших містах це вже складніше. А якщо хочеться поїхати в Карпати чи просто бути мобільним, то без власного авто практично ніяк», – розповідає ветеран.

Тож наступною ціллю стало водіння. Про Безбар'єрну автошколу, що діє на базі Львівського державного університету внутрішніх справ, Олександр дізнався в мережі і вирішив спробувати.

Навчання, згадує він, виявилося значно простішим і комфортнішим, ніж можна було очікувати.

«Навчання було дуже комфортним. Усе проходило легко, швидко і позитивно», – каже Олександр.

За цими словами – важливий результат. Людина, яка після важкого поранення була змушена по-новому вчитися жити й пересуватися, знову опановує навичку, яка повертає їй самостійність.

Для Олександра це ще один крок до звичайних речей, які для когось можуть здаватися буденними: сісти в автомобіль і поїхати туди, куди потрібно; не чекати на допомогу; самому спланувати маршрут; вирушити за місто.

«Хочеться бути мобільним», – саме так він пояснює своє рішення навчитися водити.

Мужність Олександра відзначена на державному рівні. За захист України його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 30 липня 2024 року Президент України Володимир Зеленський особисто вручив нагороду Олександру в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни.

Та сьогодні в його історії важливі не лише нагороди. Важливі щоденні перемоги. Відновитися після поранення. Адаптуватися до нових обставин. Навчитися робити те, що раніше здавалося само собою зрозумілим. І знову будувати плани.

Одним із таких планів для Олександра став автомобіль.

Безбар'єрна автошкола на базі ЛьвДУВС створена саме для того, щоб люди з інвалідністю, зокрема ветерани та ветеранки, могли отримати необхідні знання й практичні навички для керування автомобілем. Тут навчання адаптоване до індивідуальних потреб слухачів, а сама ідея автошколи полягає не лише в отриманні водійського посвідчення.

Йдеться насамперед про можливість бути самостійним, пересуватися без зайвих обмежень, повертатися до активного життя та самому визначати, куди пролягатиме наступний маршрут.

Історія Олександра Литвинчука саме про це. Про шлях, який після важкого поранення довелося прокладати заново.

Дякуємо Олександру за мужність і захист України. Бажаємо сил, наснаги, нових цілей та якомога більше доріг попереду уже за власним маршрутом.